-Жахіття-з-Західного-Фронту-

— Щоб тебе, дощ, коли ж ти закінчишся?! — випалив чоловік, дивлячись у небо. У відповідь, небо, наче почувши, вилило ще більше води.

Вже по самісінькі коліна залило окопи, але нікому не було до цього діла — коли зникають люди, про підмочену білизну ніхто не думає. Можливо, трохи пізніше, вони і вириють якийсь котел, щоб вода пішла туди, а поки... А поки що Антуану потрібно було докладати зусиль, щоб продертися крізь товщу води.

Порожні траншеї... лякали. Особливо тепер, коли з'ясувалося, що у цих траншеях люди почали зникати. Моро не хотів доєднуватись до числа зниклих, тому, поклавши руку на свій пістолет, чоловік, що було сил, пришвидшив свій хід.

Що, якщо під час війни, людина перестане бути найстрашнішим ворогом? Після невдалої атаки німців, французька армія на невеличкій ділянці Вердену подумала, що нарешті зможе трохи перепочити. Вже не було чутно пострілів, не свистіли снаряди артилерії. Але те затишшя було лише спокійним інтро до жахливих подій майбутнього.