Друзі, запрошую до моєї романтичної новинки "МОЯ ДЖУЛЬЄТТА"! 

Це книга, у якій буде і кримінальний світ, і двоє героїв з характером, і емоційні гойдалки, і багато пристрасті...

Я - донька мафіозі, тож маю вийти заміж за чоловіка, якого обрав для мене мій батько. Але все змінюється, коли мене викрадає син батькового конкурента...

— Ти чого розкричалась? — він провів долонею по мокрому волоссю. — Певно, я був з тобою надто мʼяким.
— Судячи з того, як ти живеш, — я обвела рукою кімнату, — тобі не надто потрібен викуп за мене. Нащо ти мене викрав? Може, ти маніяк?
— А що, не видно? — він вигнув брову і пішов прямо в мій бік.
— Не підходь! — я відскочила від дверей, впершися спиною в протилежну стіну. — Я так просто тобі не дамся!
— І що ж ти зробиш, Джульєтто? — хмикнув він, підходячи максимально близько. Він обпер руку на стіну так, щоб відрізати мені шлях відходу. З іншого боку також була стіна, я була в куті. В пастці.

Продовження - щодня о 18.00! Новинка братиме участь у конкурсі дарк-романів, тож буду дуже вдячна вам за підтримку у вигляді "сердечка". додавання в бібліотеку та коментарів! Для активних коментаторів, як завжди, бдуть приємні бонуси! 

УРИВОК-СПОЙЛЕР З НОВОЇ ГЛАВИ, ЩО ВИЙДЕ ЗАВТРА:

Коли я прийшла до тями, побачила, що лежу на ліжку в якійсь незнайомій кімнаті, обставленій дорого і зі смаком. 

“Мене викрали, — подумала я.  — Ото Дмитру перепаде…”

Чому я в цю мить переживала за свого охоронця, а не за себе? Хтозна, голова ще була ніби в тумані після тієї речовини, якою мене приспав викрадач. Дуже хотілося пити, але в кімнаті не було води. 

Я обережно звісила ноги з ліжка, бо в голові все ще паморочилося. Весільна сукня так і була на мені. Я підійшла до дверей і спробувала відчинити їх, але вони не піддавалися. Тоді я почала стукати в них кулаками:

— Відпусти мене негайно!  Ти знаєш, придурку, чия я донька? — голосно крикнула я.  — Якщо не відпустиш — можеш замовляти собі похорони! 

Але за дверима не було чутно жодного звуку. Я ще трохи постукала в двері руками і ногами, а потім втомилася і сіла прямо на підлогу біля дверей. Стала думати, що мені робити. На вікнах тут були грати, я побачила ще одні двері і штовхнула їх, але там була ванна кімната. Єдиний вихід з кімнати — це були ці замкнені двері. Мене знову охопила паніка, як тоді, в примірювальній. Стеля ніби стала опускатися, загрожуючи впасти мені на голову, стіни ставали все ближче… Я розуміла, що це всього лиш гра моєї уяви, клята клаустрофобія, але не могла нічого з цим зробити…

— Мені погано! — гукнула я, вже ні на що не сподіваючись. — Я боюся замкненого простору! Я тут помру! 

Приєднуйтесь до читачів новинки "Моя Джульєтта"! Обіцяю, що ви не пожалкуєте, адже попереду найцікавіше!