Шість років тому я працював над прототипом настільної гри. Хотів створити систему з динамічним полем бою, де рельєф постійно змінюється, а разом із ним змінюються і можливості.

Для мене було важливо не просто вигадати механіку. Я шукав логічне пояснення: за яких умов таке взагалі можливе?

І тоді з’явилася думка: а що, якщо земля — це не суцільний континент? Що, якщо вона розірвана на сотні окремих суходолів

Так народилася ідея «блукаючих світів» — масивів землі, що хаотично рухаються над бездонною прірвою фіолетового туману, наче кораблі в темному морі.

Іноді вони зближуються настільки, що відбувається з’єднання. Край одного світу торкається краю іншого лише на короткі миті — але достатні, щоб мешканці могли перейти з одного суходолу на інший.

І тоді з’являється шанс.

Торгівля.

Знайомство.

Обмін знаннями.

Або…

Війна.

Боротьба за ресурси, яких бракує у твоєму світі.

Саме тоді я вперше замислився: які історії може породити такий світ?

Світ, де зустріч завжди тимчасова, час обмежений, а затриматися в чужому світі означає втратити свій власний.

Як розвивалися б ізольовані регіони?

Якими стали б їхні цінності?

На що вони були б готові заради виживання?

І тоді я зрозумів: блукаючі світи — це не лише про географію.

Це про людей.

Про короткі зустрічі, втрачені шанси, страх перед змінами, скалічені долі — руками тих, хто цінує деревину і каміння більше за людське життя.

Відповідаючи самому собі на ці запитання, я почав складати короткі історії. Вони жили в моїй голові доти, доки там не стало надто тісно. І одного дня я зрозумів — настав час звільнити їх.

Так народилася історія, яку я назвав "Догмар Мораксус"

Запрошую до свого Тік Ток, де ви знайдете більше візуалу.