Єдиний пульс двох Земель вже більше половини історії пройшло)) Дякую, що читаєте і підтримуєте лайками!)))❤❤❤

 

​— Знаєш, мені сьогодні було дуже погано, — тихо почала я, дивлячись на те, як місячна доріжка тремтить на поверхні ставка. — Цілитель сказав, що я здорова, але я відчувала себе так, ніби з мене викачують життя. Він дав мені якусь гидоту, сказав пити тричі на день. Але я вилила її в раковину. Здається, твій шоколад і цей ставок допомагають значно краще. І... поруч із тобою мені стає легше. Це дивно і трохи лякає.

​Кайан поклав голову мені на коліна, важко зітхнувши. Його золотисті очі в темряві здавалися двома маленькими лампами, сповненими людського смутку. Я почала повільно перебирати його шерсть, розплутуючи маленькі вузлики.

​— Це через твої вовчі штучки? — запитала я, спостерігаючи за його вухами, що злегка здригнулися. — Ти щось знаєш...

​Я відчула, як вовк під моєю рукою напружився, а потім знову розслабився, видавши звук, схожий на тихе муркотіння. Він насолоджувався моїми дотиками так само сильно, як я — його присутністю. У цю мить світ здавався безпечним, особливо поряд із ним. Була лише тиша, солодкий шоколад і це неймовірне тепло, що виходило від великого звіра.

​— Мені не сподобається те, що ти так наполегливо хочеш мені розповісти? — запитала я, схиляючись до його вуха.

​Він підняв голову і подивився мені прямо в очі. У цьому погляді було стільки напруги й прихованого болю, що я мимоволі затамувала подих. Здавалося, він хотів заговорити прямо зараз, але лише притулився мокрим носом до моєї щоки, залишаючи ледь помітний вологий слід. Отже, не сподобається... Але якщо це якось пов'язано з моїм самопочуттям, то я повинна знати правду.