Чи не романтизуєм ми аб’юз під виглядом пристрасті

Хай.

Він ревнує — значить, любить.

Він кричить — бо йому не байдуже.

Він контролює — бо боїться втратити.

Він “ламає”, а потім “рятує”.

І ми називаємо це пристрастю.

Але давайте чесно: де закінчується хімія — і починається небезпека?

Бо інтенсивність — це не завжди глибина.

Гучні емоції — це не завжди любов.

А “він без мене не може” — інколи звучить як вирок, а не як комплімент.

Нам подобається напруга.

Нервова система реагує — і ми плутаємо це з почуттями.

Адреналін маскується під кохання.

Та є різниця між:

• “мені з ним спокійно і тепло”

і

• “мені з ним страшно, але я не можу відірватися”.

І якщо герой привабливий лише тоді, коли він небезпечний — можливо, справа не в його силі, а в нашій звичці до хаосу.

Бо пристрасть не повинна руйнувати.

Сильна людина не принижує.

Глибина не потребує страху.

Іноді найбільша провокація — це поставити питання:

А що, як здорові стосунки просто не такі гучні?

І чи готові ми їх витримати?

Що думаєте?