Здається, що може бути темного та грішного у жіночому монастирі, де черниці тільки й роблять що моляться, живуть у чистоті та затворництві, а благочестивий священник з сусіднього містечка щотижня наставляє їх у безгрішному житті?!

Але якби ви тільки знали, які думки та мрії ховаються під чорним чернечим вбранням! Які темні та страшні гріхи кояться за мовчазними монастирськими стінами!

Пропоную вашій увазі уривок з одного з наступних розділів моєї книги "Монастир Святої Бригіти". Невеличкий уривок, лише натяк на те, що відбуватиметься далі на сторінках цього справжнього готичного (в усіх сенсах) роману.

***

Черниці проходили одна за одною, як безликі тіні. Вони пошепки говорили кілька слів, отримували відпущення гріхів і зникали у напівтемряві, з якої й виникли. Урсула була останньою в одноманітній чорно-білій черзі. Коли її обличчя наблизилося до ґраток сповідальні, отець Себастьян відкинув звичну байдужість і проявив живий інтерес:

- Скажи, дочко моя, накладена єпітімія допомогла тобі позбутися грішних думок?

- Ні, падре. Я робила все, як ви наказали і навіть більше. Іноді навіть молилася всю ніч, безперервно, але нічого не допомогло, – чесно зізналася Урсула. Вона не могла відповісти інакше, бо на сповіді не брешуть. Іноді не говорять усієї правди, але ніколи не брешуть.

- Отже, спокуса не покидає тебе?

- Не покидає, – жалібно схлипнула черниця. – Мабуть, сам диявол змушує мене корчитися ночами від нечестивого бажання. Що робити? – Урсула у відчаї вчепилася в ґрати, які відокремлювали її від сповідника. – Допоможіть мені, отче Себастьяне! Інакше я не витримаю і віддамся будь-кому. Навіть дияволові!

Її очі, наповнені сльозами розпачу, блищали в напівтемряві каплиці. Отець Себастьян злякався, побачивши дику силу, з якою природа заговорила у виснаженому постами та нічними молитвами тілі. Подумавши, священик суворо наказав Урсулі:

- Ходи сюди.

Черниця продовжувала стояти навколішки, здивовано дивлячись на отця Себастьяна. Він повторив наказ. Лише тоді Урсула підвелася з колін. Відчинивши двері, вона увійшла у вузьку кабінку, призначену для сповідника. Вони стояли віч-на-віч – суворий священник і монахиня-грішниця. Отець Себастьян довго вивчав обличчя дівчини. Думав: «Скільки ж гріхів у неї? Перелюб, нехай і уявний. Гординя, яка читається на її обличчі. Гнів. Он як вона кричала, схопившись руками за ґрати! Заздрість до жінок, які вийшли заміж і народили дітей. Чотири смертні гріхи з семи!»

Отець Себастьян підняв важку руку і вдарив Урсулу по обличчю. Раз, ще раз. Звук двох ляпасів порушив тишу каплиці.

Черниця відсахнулася. Мовчки піднесла руку до почервонілої щоки, не відводячи погляду від спотвореного ненавистю рота священника.

- Біль! – глухо сказав отець Себастьян. Гаряче дихання священника неприємно обдало Урсулу. – Тільки біль допоможе уникнути пекельних мук такій великій грішниці, як ти! Якщо тіло не слухається – карай його, муч його, бий батогом, пали вогнем! Нехай грішне тіло стікає кров'ю, нехай слабшає, нехай корчиться від болю, і тоді думки про гріх залишать тебе. Добровільні тілесні страждання – це ціна вічного порятунку душі.

Отець Себастьян схопив черницю за тонке зап'ястя. Підніс до долоні дівчини запалену свічку. Жовте полум'я лизнуло руку Урсули, залишивши на долоні червоний пухир і чорний слід кіптяви. Дівчина застогнала, намагаючись звільнитися з чіпких пальців священника. Отець Себастьян не відпускав її.

- Думай про Бога. Приймай біль, як заслужене покарання, і молись, – зловісно шепотів він.

Переконавшись, що черниця налякана до смерті, священник відпустив її руку. Неначе у якомусь кошмарному сні Урсула дивилася на обпалену долоню, але не сміла скаржитися, боячись накликати на себе ще більший гнів.

Роман "Монастир Святої Бригіти" можна почитати тут. Щиро запрошую до прочитання усіх, кому ця тема може бути цікавою. На вас очікує багатопланова та цікава розповідь про життя середньовічної Іспанії, колоритні персонажі, кожен з яких має власну історію, несподівані повороти сюжету та не менш несподівана розв'язка.