Це не могло тривати аж так довго. Мія стояла і дивилася просто на Аріла. Чомусь зараз їй це здавалося менш непристойним, ніж торкнутися його губ своїми.

Вона помітила дрібні деталі, які раніше вислизали: легку щетину на підборідді, те, як очі відблискували від світла ламп, і те, як хлопець ледь помітно стиснув губи — ніби сам не був до кінця впевнений у тому, що відбувається. Мія відчула, як її серце калатає, але змусила себе дихати рівно.

— Тільки но спробуй торкнутися мене там, де не треба, — дівчина мовила тихо, майже пошепки. Так, що тільки Аріл зміг її почути.

— Це запрошення? — губи хлопця розпливлися в хитрій посмішці.

— Це попередження, — в очах Мії з’явилися сердиті вогники.

Дилогія тут