Кому безплатну книгу про викладача та студентку?

Вітаю. Сьогодні пишу для всіх поціновувачів легких у читанні любовних історій, бо саме таку зараз публікую БЕЗПЛАТНО — “Її, мій викладач”. Це історія про чоловіка — суворого та прискіпливого, але водночас уважного та чуйного. А також його — студентку, ЯКА НАСПРАВДІ НЕ ТА, ЗА КОГО СЕБЕ ВИДАЄ, адже Мілана ходить до університету замість доньки. 

Спочатку між героями розгорається конфлікт, але життя таке непередбачуване — і ось вони вже на околиці міста, де проходять перегони. А ось — на вечірці, де гудить молодь. Тільки не подумайте, що ці двоє розважаються. Що ж їх об’єднало та змусило разом боротися з проблемами? 

Читайте, натиснувши на обкладинку. Більшу частину історії вже опубліковано, тож зараз найкращий час, щоб поринути в чергову любовну пригоду. До речі, книга входить до флешмобу "перші_поцілунки".

УРИВОК

Роман метушливо роззирається, не відпускаючи мене з обіймів. О ні, він просто боїться, що я не втримаюся на ногах.

— Доведеться піти в будинок, — він ловить мій погляд.

— Там Анжеліка, — нагадую. — Краще скористатися аптечкою з мого авто. В нас є трохи часу?

— Звісно, я не залишу вас отак… Господи, кровотеча досить сильна.

Роман витирає мою кров зі своєї руки й проводить мене до Honda. Коли вимикаю сигналізацію, чоловік світить ліхтариком на телефоні в багажник. Аптечку знаходить швидко, попри безлад.

Ми неподалік від “території розваг”, але тут не заважають ні гучні баси, ні кольорові промені. У сутінках мені легше себе опанувати.

Дозвольте, — Роман просить подати руку, а тоді попереджує: — Може трохи боліти.

— Сама знаю, — закушую губу.

Помічаю, що пальці Романа трохи тремтять. Але не від огиди через кров. Причина — його тривога. Він притискає тканину до порізу, уважно стежачи за моїм обличчям.

— Стерпно? — запитує.

— Цілком.

На кілька хвилин обоє замовкаємо, і весь цей час Роман притискає до моєї долоні серветку. Згодом піднімає край і чомусь киває.

— Тепер перемотаю бинтом, — коментує в той час, коли вже береться за справу.

Шар за шаром він туго намотує стерильний бинт без різких рухів.

— Скажіть, якщо занадто тисне, — просить він, і я заперечно хитаю головою. — Ще закріплю його — і все.

Але навіть коли викладач закінчує, він ще тримає мої пальці. Чому? Хоче пересвідчитися, що кровотеча зупинилася? Чи так висловлює співчуття?

— Напевно, моя істерика була недоречна… — кажу, коли Роман відпускає. — Я не хочу, щоб ви почувалися винуватим, бо сама згодилася допомогти. Просто іноді вибухаю, коли все йде не так. Особливо часто так буває після…

Переходимо в книгу НЕҐАЙНО!

Ваша Кейт❤️