Слабо чи ні?

— Хм… Отже, можна тебе стукнути? — трохи примружившись, питаю я і вдаю, ніби намагаюся вдарити його під ребра. 
— Ой! — тут же скрикує мій хлопець. 
— За що?! 
— Та хоча б… — задумуюся. — Лежиш без діла! Чи слабо другий захід зробити? 
— Зараз покажу тобі, як мені «слабо»!
Єгор перехоплює мою руку за мить до того, як вона торкається бинтів. Зі спритністю, яка зовсім не в’яжеться з його станом, він тягне мене на себе. Я зойкаю від несподіванки, а він уже перекочується, опиняючись зверху. Його очі темніють, наповнюючись тим самим вогнем, від якого мої коліна стають ватяними.
— Напросилася? Тепер не скаржся, — шепоче він, і його голос стає низьким та хрипким.
Він починає зі светра. Повільно, наче розгортає найдорожчий у світі подарунок, Єгор підчіплює краї м’якої в’язки. Його пальці ледь торкаються моїх ребер, але цей дотик обпікає сильніше за вогонь. Коли светр нарешті летить на підлогу, холодне повітря кімнати на мить змушує шкіру вкритися сиротами, але погляд Єгора, що повільно ковзає моїм тілом, обпікає та миттєво наповнює мої нутрощі жаром.