Мій ранок почався з вбивства красивих речень. Знову.
Переписував сцену. Мої емоції коливалися від "Вау, я геній!" до "Так, ну... нормально, мабуть".
Сьогодні вона стала просто чесною. І, звісно, коротшою. Це такий закон підлості: доки намагаєшся видати з себе велета думки — текст надувається, як індик. А варто заспокоїтись — і він худне, стає стрункішим і йде до людей сам.
Найбільше шкода тих "геніальних" фраз. Вони такі ошатні, такі вилизані... Але від них чомусь віє холодом музею. А мені хочеться, щоб читач не роздивлявся текст крізь скло, а просто сів поруч на кухні, попити чаю.
Кожен раз потрібно вибирати: зробити гарно для себе чи зробити добре для історії.
І головний відкриття: текст завжди виявляється трохи дорослішим за тебе. Він знає, коли треба замовкнути. І це чудово. Бо хто б тоді нас, авторів, виховував?
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❣️✌️✍️✨⭐❤️
Іван Павелко, Дякую
А за яким критерієм ви розділяєте, що є гарним для себе, а що — для історії?
Вадим Сухобрус, Я згоден) Навіть гарний колись текст може втратити з самою свою актуальність і набути її з непрогнозованих причин. Ми трансформуємомося так само, як можемо змінювати текст. Тож, хто знає, що буде завтра)
Дякую )
Герман Харрінгтон, Навзаєм)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати