Бувають моменти, коли слова закінчуються, а ненависть стає настільки гострою, що перетворюється на дике, некероване бажання.

У напівтемряві зали «Гранд-Палацу», де повітря ще тремтіло від відлуння аукціонного молотка, залишилися тільки вони двоє. Чорний лак рояля, запах дощу від її парфумів і попіл спаленого минулого, що повільно осідав на клавіші.

«Це не був ніжний поцілунок. Це була бійня. Смак солі від її сліз змішувався зі смаком пристрасті, що народилася з попелу».

Він хотів її відштовхнути, але натомість притис до холодного дерева інструмента. Рояль стогнав під їхньою вагою, видаючи низькі, надривні акорди, наче сам відчував їхню агонію. Кожен поштовх, кожен рух — як спроба випалити з пам'яті все: Кріса, зраду, «Аврієль».