Спочатку я як і усі була читачкою.. Можливо такою як усі, бо читаючи розумні філософські книги, ще у дитинстві, до мене не приходило відчуття того, що я пізнала щось нове, а у багатьох випадках глибоке розчарування, що до

«Плач Лорвена» завершено. Сьогодні я поставила крапку в другій частині циклу «Голос Лорвена». Вона вийшла трохи меншою за обсягом, ніж перша частина, але, якщо чесно, для мене — значно насиченішою на події. У

Тіло викладачки на наших очах знову почала змінюватися. Доки на її місці не з’явився величезний чорний жук зі страхітливими щелепами та трьома парами чіпких лапок. О, Великі, невже Хір-Но-Гар і справді так виглядає

Як ставитесь до сюжетної лінії “закохатися в батька/мати твоєї пари”? Чесно кажучи, мені вона не подобається. Але цілком розумію, що комусь вона заходить. Які ваші червоні прапорці в книгах? Зізнавайтеся) А поки думаєте,

Та ось відьму підло атакував…бля судячи з кольору очей і форми вух – демон…Сцуко, фамільяр! У цього вилупка є фамільяр! Ну звісно. Але натравлювати його на без магічну відьму – це підло. Ще виходить Жаді в меншості,