#5 Знову я, мікро-оповіданнячко і трохи генерації

Привіт! От, наприклад, на одному сайті давним-давно була така щотижнева розвага, як літературні дуелі. Давалася тема — картинка, музика або цитата. Давалася доба терміну. І потрібно було написати текст, таке мікро-оповіданнячко, до 4000 символів. На одну тему писали два автори, тому й дуелі, потім мешканці сайту голосували й хвалили, ну як без цього. І я в цих дуелях частенько перемагала :) (так-так, сам себе не похвалиш — сидиш як обпльований). І от я подумала, що це якраз формат для блогу, так? Музика-тема до цього оповідання давним-давно загублена й забута, але можете мені повірити — вона відповідала :)

— Гей, пива мені! Пива, а не цієї бурди!
— Тихіше, пане хороший, розплатися хоч за бурду спершу, — гиденько усміхнувся шинкар.

Ось він, чоловік, який мені потрібен, той, хто допоможе мені. Думаєте, він маг і чарівник? Ні, на жаль. Його колись розкішний плащ тепер пошарпаний і весь залитий пивом. Він п’яний, спирається на стіну, щоб не впасти, але я бачу, бачу, як він дивиться. Лев постарів, але зубів не втратив!

— Доброї ночі! Я — Нолан з Ульстера, я прийшов, щоб…
— …купити пива! А, Норберте?!

— Нолан. Якщо ти бажаєш, можна й пива. Гей, хлопче! Пива нам із паном! Я хочу, щоб…

— …веселощі не закінчувалися, так, Новейне?!

— Нолан. Нолан з Ульстера. Я хочу виграти Великий Турнір на Бельтайн.

— А чому не трон Дубліна? Рівнозначні цілі, юначе, — розсміявся мій співрозмовник.

— Лише якщо вчитися у конунга Тургейса*, але я хочу вчитися у тебе, — я подивився йому в обличчя, відчайдушно сподіваючись на удачу. Не може бути, щоб він відмовив мені! Надто сильно я залежу від його рішення, надто багато на кону!

***

— Встати, собачий виродку, встати! Підіймай свою тушу й бийся, тухла макрель!

Я намагаюся, клянуся честю, я намагаюся! Але варто мені підвестися, як я дістаю соковитого копняка під ребра й знову лечу в багно.

— Вставай, Нолан, або я переламаю тобі кістки, клянуся Довгоруким Лугом*!

— Щоб я здох, — шепочу я і з усіх сил намагаюся підвестися, — Щоб ти здох, учителю…

***

— Ще раз! Десять кіл, і не ухилятися, відрижко медузяча!

О, як ти налякав мене, старий п’янице! Десять кіл! Сам же давно й на три не здатен! Я біжу, ноги рівно вдаряють у землю, руки звично обертають руків’я меча…

***

— Вище! Вище! Отак! Відчуваєш? Отак треба! Тільки вперед, Нолан, ніколи не зупиняйся! Ще раз! Молодець! Молодець, Нолан!

Хвалить, а сам відійшов у тінь, уперся кулаками в коліна й дихає важко, наче ковальські міхи. Старий леве, мені все важче стримуватися, щоб програвати тобі. Мабуть, ще трохи — і я, нарешті, виб’ю з тебе дух, учителю!

***

— Нолан з Ульстера проти Бродеріка з Манстера!

Ось іронія — мій найсерйозніший суперник зветься Бродеріком! Його ім’я означає «мрія». У чому іронія? У тому, що моя мрія майже здійснилася, цей бій — вирішальний, і якщо я розберуся з цим величезним ведмедем, то здобуду перемогу. Перемогу, заради якої два роки сходив кривавим потом під невсипущим керівництвом старого п’яниці. Два роки я жив мрією про перемогу і… не важливо! Важливо не збитися з ритму, не втратити темп, не відкритися, не давати йому спуску, не дозволяти йому зітхнути! Атакуй, Нолан! Вище! Закривайся, Нолан! Що ж ти робиш, відрижко медузяча?! А отак?! Н-на! Faugh A Ballagh*!!!

***

— Нолан! Це ти? Не може бути! Невже ти? Вітаю тебе, ти блискучий мечник, Нолан! — її звати Ейслін, що означає «мрія». Мрії просто переслідують мене сьогодні, просто продихнути не дають. Кров із розсіченої брови заважає мені роздивитися її, але я усміхаюся. Я втомився, як пес, у мене болять рани й забої, але я усміхаюся, як останній бовдур. Нолан з Ульстера зробив те, з чого ти так сміялася, зеленoока Ейслін. Спробуй-но тепер посміятися з мене!

— А я ж знав, що батько привезе тебе і твоїх сестер у стародавню Тару. Знав, що ти побачиш мене і мою перемогу. Скажи, що станеш моєю дружиною, Ейслін! Скажи це — і я пробачу тобі твій сміх!

Вона сміється, її сміх, як і раніше, звучить, мов струмок, і, як і раніше, здіймає в моїй душі справжню бурю. Вона сміється, і я цілу нескінченну мить терзаюся від невідомості. А потім згадую старого лева і його настанови: «Тільки вперед, Нолан, ніколи не зупиняйся!». Я роблю крок уперед — і мої губи змушують її сміх змовкнути…

_________________________________________________________________________

* конунг Тургейс — вікінг, засновник і перший король Дублінського королівства  
* Довгорукий Луг — один із давньоірландських богів  
* Faugh A Ballagh! — «Розступись!» — ірландський бойовий клич

І трохи генерації:)