Вірш

Є люди — їм хочеться тихо: «На добраніч»,
Писати тепло, засинаючи знов.
Їм — «Доброго ранку», короткі світанки,
І віра, що скоро повернеться любов.

Є люди — приходять у сни, наче диво,
З усмішкою світлою, мов весна.
Ти ждеш їхнє «привіт» — так тремтливо й щасливо,
Немов у душі оживає струна.

А є — про яких ти мовчиш тижнями,
Вони ж щодня пишуть тобі без кінця.
«Як ти?» — простими, звичайними словами,
Тримаючи нитку живого серця.

Ти пишеш їм стисло: «Зрозуміло… нормально»,
Без крапок, без сенсу, без зайвих прикрас.
То жаль промайне холодком випадково,
То байдужість знов огортає весь час.

Та дивно — усе у житті міняється колом:
Хто першим був — тихо зникає у тінь.
І тим же словам, але іншим вже долям
Ти шлеш «На добраніч»… в новий уже день.

То що ж у цьому поганого, скажи?
Ми просто живемо, шукаючи світ.
Комусь — теплі ранки, комусь — міражі,
А комусь — лише тихий, короткий привіт.