Вірш

Моя душа наповнена сльозами,
А серце стиха плаче у пітьмі,
І біль говорить тихими словами,
Що знову відгукнулися в мені.

Я кожен раз схиляюсь над печаллю,
Молюся тиші, спогадам, рокам,
Думаю про те, що вже за даллю,
Що більше не повернеться до нас.

Мені здається — це, можливо, глупо:
Чекати, вірити й у сни тікать.
Мрії розбились — крихко й безгучно,
І казки більше нікому складать.

І сліз не стало — тільки тиша втома,
Холодний спокій, мов нічна вода…
А в серці лишилась невідома
Моя мовчазна й темна самота.