Єдиний пульс двох Земель

Це продовження Танець двох стихій. Вона четверта та остання історія з мого магічного світу. Для тих, хто полюбляє тему перевертнів та істинних, то вам обов'язково сподобається. Тут я згадаю всіх героїв попередніх книг, та трошки з'явиться Доріаз Валейн з історії про потраплянку. Випадково в магії, невипадково з ним
Ось трошки тексту для ознайомлення:
 

​— Ти ж знаєш, що я думаю про ці пухнасті дупи. Краще б їх тут взагалі не було, — роздратовано кинула я, навіть не намагаючись стишити голос. Настрій миттєво зіпсувався. Клятий вовк.

​— Тихше, Еллі, почує! — шикнула подруга. — Тобі все одно доведеться з ними стикатися. До нас навіть зарахували одну. Я вже бачила ведмедицю — досить мила дівчина.

​— Чому ти мені не казала? — я здивовано витріщилася на неї.

​— Казала, але ти ж була зайнята своїми нудними підручниками з математики! — з докором промовила вона.

​— Зрозуміло. Та вже байдуже, за місяць мене тут не буде, а в Кіндслей вони не потикаються через дівчат, — я нахмурилася.

​— Не сердься. Ну визнай, він гарячий! Такі великі м’язи навіть крізь одяг видно. Просто не дивись на волосся, — не вгамовувалася подруга.

​— Не можу. Воно виглядає дивно. Наче сивина у трухлявого діда, хоча обличчя молоде. Може, це справді старигань під ілюзією молодика? — я пирснула від сміху.

​І саме в цей момент вовк повільно повернув голову в наш бік. Його хижі янтарні очі впилися в мене, наче хотіли пропалити душу. Він дивився не кліпаючи, а потім... ледь помітно всміхнувся кутиком рота. Мене кинуло в холодний піт. Який же він моторошний… і моторошно-гарний, Міа права, але я їй цього казати не буду. Вольове підборіддя, прямий ніс, хижа краса, від якої хотілося одночасно втекти і дивитися вічно.

​— О ні, він мабуть тебе почув! Тікаймо, поки він не підійшов! — пропищала Міа, тягнучи мене за руку.

​— Думаєш, з’їсть нас на вечерю? — запитала я, відчуваючи дивний виклик. Я не відводила погляду від нього.

​— Звідки я знаю? Перевіряти не хочу! — роздратовано відповіла подруга.

​— Подавиться, — я так само хижо усміхнулася йому у відповідь, задиркувато піднявши підборіддя.

Якщо він дійсно все чує, я звісно ризикую його спровокувати на якісь неприємні дії, але не змогла заткнути рота. 

​— Ти божевільна, — зітхнула Міа.

— Знаю, — засміялася я.

​Перевертень раптом почав повільно рухатися в наш бік, наче хижак, що вистежив здобич. Упс. Треба зникати. Я схопила Мію за руку, і ми стрімко кинулися навтьоки крізь натовп, голосно регочучи від чистого адреналіну.