Я сьогодні думаю про одну річ…

Чи можна по-справжньому закохатися ще дуже рано?

Не в 18, не в 25… а значно раніше. Коли ти ще не знаєш, як “правильно”.

Коли не аналізуєш, не захищаєшся, не сумніваєшся.

Ти просто відчуваєш. Можливо, це ще не доросле кохання.

Але хіба воно від цього менш справжнє?

Іноді мені здається, що саме такі почуття — найчистіші.

Найщиріші. Такі, які залишаються з тобою назавжди.

Навіть якщо людина йде. Навіть якщо життя розводить вас у різні сторони.

Це кохання не обов’язково про “разом назавжди”.

Іноді воно про те, що хтось колись дуже сильно тебе відчув… і змінив.

Навчив любити. Навчив чекати. Або, навпаки, — відпускати.

І, можливо, саме після цього ти вже ніколи не будеш тим самим.

Я думаю про це, коли пишу свою історію… Мені дуже хочеться вірити, що такі почуття існують.

? А як ви думаєте?

Чи можливе справжнє кохання ще в дитинстві або підлітковому віці?

Чи може воно залишитися з нами назавжди, навіть якщо ми не разом?

Поділіться своїми думками в коментарях?