— Я просто не можу повірити, як легко ти зрікся нас, — я вся кипіла від образи.

— Зрікся? — тон Северина набирав сили. — Я топив себе в роботі, щоб не думати про тебе! Я працював до нестями, без вихідних, поки не падав з ніг, тільки так минали мої дні. Мар’яна першою зробила крок мені назустріч, вона бачила, як я страждаю. Тож я пішов їй назустріч, щоб просто не збожеволіти.

— Ти кохаєш її?

Обличчя Северина застигло. Він розгубився, вагаючись із відповіддю, тож я повторила:

— Ти кохаєш її чи ні?

— Не знаю, — його голос забринів і зірвався, ніби зламана скрипка. — Чорт, я звучу як покидьок!

Цвіт і Сніг // Розділ 7. Зізнання

читай та додавай в бібліотеку ❤️