— Я просто не можу повірити, як легко ти зрікся нас, — я вся кипіла від образи.
— Зрікся? — тон Северина набирав сили. — Я топив себе в роботі, щоб не думати про тебе! Я працював до нестями, без вихідних, поки не падав з ніг, тільки так минали мої дні. Мар’яна першою зробила крок мені назустріч, вона бачила, як я страждаю. Тож я пішов їй назустріч, щоб просто не збожеволіти.
— Ти кохаєш її?
Обличчя Северина застигло. Він розгубився, вагаючись із відповіддю, тож я повторила:
— Ти кохаєш її чи ні?
— Не знаю, — його голос забринів і зірвався, ніби зламана скрипка. — Чорт, я звучу як покидьок!
Цвіт і Сніг // Розділ 7. Зізнання
читай та додавай в бібліотеку ❤️
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати