Було три страхи, які колись майже змусили мене зупинитися. Не зробити паузу — а саме кинути писати.

Перший страх — бути недостатньо хорошою. Я постійно порівнювала себе з іншими й здавалося, що мій голос занадто тихий, мої історії — занадто прості. Цей страх шепотів: “Навіщо намагатися, якщо хтось уже зробив краще?” І мені довелося довго вчитися розуміти: у творчості немає чужих місць — є тільки своє.

Другий страх — бути незрозумілою. Я боялася, що читач не відчує те, що відчуваю я. Що слова не донесуть глибину емоцій. Але з часом я прийняла важливу річ: автор не контролює інтерпретацію. Кожна людина читає через власний досвід. І в цьому — краса літератури.

Третій страх — бути видимою. Писати “в стіл” безпечніше, ніж показувати текст світу. Публікація — це вразливість. Це згода на оцінки, на тишу або на реакції. Я довго ховалася за сумнівами, поки не зрозуміла: справжній ріст починається там, де ти дозволяєш себе побачити.

Ці страхи нікуди повністю не зникли. Але вони перестали керувати мною. Тепер вони — лише нагадування, що я рухаюся вперед і роблю щось важливе для себе.

— Тіана Соулу
Бажаю вам сміливості дивитися в очі своїм страхам і перетворювати їх на кроки до мрії ✨