Мова і писемність

Кожна розвинута держава має свою мову. Не просто набір звуків для побутових діалогів, а систему — з історією, акцентами, шрамами, діалектами й прихованими сенсами. Якщо я вже будував світ, то він не міг говорити українською, російською чи латинською “під маскою”. Мені хотілося, щоб мова не відчувалась знайомою. Щоб вона працювала на атмосферу. Щоб читач відчув: це інша цивілізація, інша логіка, інша пам’ять.

Спочатку я, як усі нормальні люди, хотів обмежитись двома абзацами:
“Їхня мова звучить гортанно, має багато шиплячих і складних з’єднань” — і на тому все. Закрив питання, пішов писати далі.

Але тут прокинувся мій внутрішній скептик.
І сказав:
— Раз вже створив світ і правила — роби як належить.

Я з ним трохи посперечався. Пояснював, що я письменник, а не лінгвіст. Що в мене і так карта, економіка, політика, магія і ще 500 сторінок тексту.
Він відповів коротко:
— Не халтур, інакше дізнаєшся як мозок може сам себе паяти.

Та я й так знаю, тому й вибору особливо немає. Добре, зроблю шрифти. І встановлю правила.

Шрифти і структура

Я почав із писемності. Не хотілося просто намалювати “ієрогліфи”, які нічого не означають. Тому за основу я взяв українську — не «щоб було як у нас», а щоб мати живий каркас: логіку побудови слів, відчуття ритму, знайому внутрішню граматику. А далі — зіпсував цю зручність до невпізнаваності ? Додав інші правила й “чужі” механіки:

- Літери мають кореневу форму — базовий знак, від якого відходять варіації.
- Частина символів змінює значення залежно від позиції в слові (початок / середина / кінець).
-Деякі знаки зливаються у лігатури, якщо стоять поряд.
- є три рівні наголосів

І ще кілька моментів :).
І ось, файл зі шрифтами врешті решт готовий :).  Тепер написи на стовпах і барах будуть не лише в моїй уяві на мові іншого світу, а ще й на візуалах ;).

Звучання і фонетика

Я подумав, що цього вже досить.
Скептик чумусь був зі мною категорично не згоден:
— Раз є писемність, має бути звучання.

Ну добре. Я вигадав, “коє-как”, як воно звучить. Гортанно. Трохи твердих сполучень. Трохи шиплячих.

— Ні, — сказав він. — Раз є звучання, розробляй фонетику нормально.

І тут почалося.

Я вирішив, що система не буде просто “голосні / приголосні”. У ній є:

- Голосні (звичайні та подовжені)

- Приголосні

- Гортанні (щось між звуком і видихом)

- Півзвуки (як напівпрозорі голосні, що майже зникають)

- Резонансні — звук, який наче “тягнеться” і впливає на сусідні

Наголос — три рівні:

1. Слабкий (ледь чутний)
2. Звичайний
3. Сильний, що змінює зміст слова

Щось на кшталт того, як у англійській кінцевий “r” може бути майже нечутним, але формально присутнім. Або як у чеській мові зустрічаються сполучення приголосних, від яких язик починає шукати біля себе сусіда, адже самому важко впоратись :).

Я навіть спеціально передивлявся приклади з мов, де багато шиплячих — чеська, польська. Там слова інколи виглядають як виклик людській артикуляції. І мені це... сподобалось. Бо чужість має звучати інаково, ніж ми звикли сприймати.

Усього їх вийшло 45. Чому стільки? Навіть не питайте, сам не знаю :).

Останній удар по здоровому глузду

Коли я закінчив, мій внутрішній скептик сказав:
— Молодець. Я задоволений.

Я вже зрадів, поки він не продовжив...

— Зроби останній штрих, напиши пісню цією мовою. І зроби так, щоб будь-яку пісню/фразу ну і звісно документ: наприклад «Договір про вклад у банку» можна було на неї перекласти.

Я охрінів з його запиту…. А ти часом не тогошеньки??? Як би м’якше виразитись, не ох..їв?

На що була від нього відповідь:
А чому б і ні? Я в тебе вірю, ти зможеш. В тебе ще все життя попереду, але поки не зробиш… ну … сам розумієш.

І тоді з'явилось щось на кшталт ось такого:

Я розробив ритмічну структуру, яка дозволяє адаптувати текст без руйнування фонетики.

Заклав правило переносу наголосу під мелодію. І написав першу пісню.

І знаєте що?
Вона звучить так, ніби така мова дійсно десь існує.

Підсумок

Я міг обмежитися двома абзацами “про звучання”.
Міг намалювати красиві каракулі.
Міг сказати: “та хто там буде перевіряти”.

Але якщо ти будуєш всесвіт — він має говорити своєю мовою.
Інакше це не всесвіт. Це декорація.

І якщо чесно…
я радий, що внутрішній скептик іноді виграє.