Вчора завершилася книга "5 побачень наосліп"  — і Яна нарешті знайшла справжнє кохання.

Ян знову мене здивував — він подарував мені червону повітряну кульку у формі серця. Я прив’язала її до стільця і вона хиталася навколо мене, змушуючи усміхатись всіх навколо. Ми їли м’ясо, картопельку і креветки, а потім пили коктейлі з смачним ягідним чізкейком. І звісно багато говорили. З Яном було так легко, ніби я розмовляла сама з собою. Ми і раніше вели розмови, але ніколи настільки глибокі, відверті, справжні. Ми відкривали одне одного з нових сторін і просто раділи тому, що тепер разом.

— То що далі? 

Ян зробив вигляд, що серйозно думає, а потім запропонував:

— Можу познайомити тебе зі Сніжком. Я йому вже стільки про тебе розповідав — він хоче познайомитись. 

Таке продовження вечору мене більш ніж влаштовувало. Я сховала мішечок з ланцюжком у сумочку і кивнула Яну.

— Я згодна. Маленький чарівний котик чудово вписується в романтичний вечір.

— Тоді ходімо. Сніжок вже зачекався.

Ян взяв мене за руку і ми пішли до нього додому. Сніг повільно кружляв над нами, осідав на волоссі та одягу, мороз трохи пощипував за щоки, але ми не зважали на це. Нас гріло кохання. Несподіване, але таке справжнє. І за нього я буду завжди вдячна моєму хитрому й вигадливому Купідончику — моїй сестрі. 

Планувала коротеньке оповідання, а вийшло на 87 тисяч знаків. Захопилася. :) Хто ще не читав — запрошую. ;)

Читати: "5 побачень наосліп" 

Відеовізуалізації тут: ТікТок і тут: Інстаграм