Розділ 1. Буду твоїм Купідончиком!

— Ти знову будеш зустрічати День Закоханих одна?!

Сестра влетіла блискавкою до мене на кухню, навіть куртку не скинула. Добре, що хоч роззулася.

— Ні, я куплю чоловіка на ніч, — з абсолютно незворушним виразом обличчя відповіла я, прикручуючи вогонь під каструлею з супом. А сама подумала: треба буде забрати у Каті ключі, бо надто вже настирливо вона іноді лізе в моє життя.

Катя кілька секунд дивилася на мене величезними очиськами, а потім до неї дійшло: то я так жартую. І розреготалася. Я теж не стримала сміху, надто вже заразливим він був у сестри.

— Фух, Янко, я на секунду подумала, що ти справді зібралася платити чоловіку за ніч, — вона розстібнула куртку і всілася на стілець.

— Я не настільки у відчаї, щоб тягти у своє ліжко продажних чоловіків.

— То що? — в очах Каті з’явилися лукаві вогники, а це завжди обіцяло — в неї вже генеруються геніальні ідеї. Одна краща за іншу. — Взагалі нікого немає?

— Та коли б я знайшла когось? В мене стільки роботи.

— А інтернет тобі навіщо? Реєструєшся на сайті знайомств, вибираєш критерії і знаходиш…

— Збоченця, який навчить тебе новим позам. Або маніяка, який відвезе в ліс і там того… кінець тобі буде.

— Тьху на тебе, Янко! Сама ти збоченка, таке вигадувати. Там достатньо і нормальних чоловіків. Я ж Дениса там знайшла. Ми вже 5 років разом. Щасливі, між іншим! Душа в душу!

— То тобі просто пощастило, Катрусю, — я зітхнула і спробувала на сіль суп, який варила, поки сестра так раптово не увірвалася в мою квартиру. Солі виявилося мало, я додала ще і накрила кришкою — нехай доварюється. — А мені не щастить з чоловіками.

— А хочеш я тобі допоможу? — Катя вже зняла куртку і витягла з шафи тарілку для себе, дуже жирно натякаючи, що не відмовиться від мого фірмового супу з плавленими сирками.

— Яким чином? — я сіла навпроти сестри.

— Я можу завести тобі анкету і замість тебе спілкуватися з чоловіками. Виберу кілька найкращих варіантів. Тобі залишиться тільки сходити з ними на побачення. І вибрати найкращого. В тебе ж знайдеться годинка-друга після роботи на побачення?

— Я останнім часом так втомлююсь, що не хочеться ніяких побачень, — я підперла голову рукою. — Та й якось дивно все це: ти спілкуєшся, а на побачення буду ходити я. Вони ж будуть очікувати веселу і балакучу дівчину, а прийде втомлена і мовчазна.

— От тому тобі і треба розвіятись, — не вгавала сестричка. — Бо ти втомлена! Треба тебе запалити зсередини. А ніщо так не запалює зсередини, як побачення з цікавим чоловіком.

— Знаю я, як вони запалюють зсередини.

— Та я не про те! Я про емоції!

— А я про що? Колишній такі емоції мені влаштовував! Я аж вся тремтіла. Від його емоційних гойдалок. Дякую, не треба. Наїлась. Нудить.

— Тоді зустрінь День Закоханих з Яном. Він зараз теж один. Ти ж знаєш, він чудовий хлопець — розумний, уважний, цікавий, не ревнивий, в міру спокійний, доволі веселий та ще й до всього того красивий. Він точно не буде влаштовувати емоційних гойдалок. Мені колись одна його колишня жалілася, що з ним надто спокійно і затишно. А їй хотілося драми, конфлікту, бурно сваритися, а потім пристрасно миритися. Дебілка одним словом. Такі чоловіки, як Янчик, на дорозі не валяються.

— Чув би тебе твій Денис, — пирхнула я.

Ян був найкращим другом Катиного чоловіка і він відразу нас з ним познайомив.

— Та я ж правду кажу! — Катя аж обурилася. — Мені він як друг подобається. А кохаю я тільки Дениса.

— Мені Ян теж як друг подобається. Я ніколи не дивилася на нього як на романтичного партнера.

— То подивися! — це невгамовне чудовисько ніяк не бажало здаватись. І чому батьки не могли подарувати мені більш спокійну і менш діяльну молодшу сестричку?  — Я з ним познайомилася вже після того, як закохалась в Дениса, тож у нього просто не було шансів мене зачарувати. А в тебе такої проблеми немає.

— Та як можна закохатись в того, з ким 5 років підтримуєш дружні стосунки? Це ніби з братом піти на побачення.

— Та ти його відразу зафрендзонила, хоча він класний. Він же намагався при знайомстві з тобою фліртувати.

— То було один раз і ми обоє були п’яні, як не знаю що.

І ми навіть поцілувалися — про що сестрі точно знати не варто — але на ранок я зробила вигляд, що нічого не пам’ятаю. Я тоді тільки розійшлася з хлопцем, який мене зрадив і намагалася притупити чимось, вірніше, кимось, біль. Ян просто трапився під руку. Точніше, під губи. Добре, що хоч вистачило здорового глузду не переспати з ним на п’яну голову. Тоді б дійсно було дуже незручно потім дружити. 

— Та все рівно! Спробуй знову. Якщо ти телефонувати не хочеш, то я сама вмовлю Янчика. Тільки скажи!

Ось так завжди — він у неї Янчик, а я просто Янка. Ніби це він їй брат, а не я сестра.

— І щоб всі потім реготали: «Ой, яка пара — Яна і Ян!»? Та наша люба бабусенька буде кепкувати з мене, поки на той світ не відправиться.

Може, Ян і хороша людина, але ж я ніколи не дивилася на нього його як чоловіка. Та й мене дійсно бісила схожість наших імен. Катя зі своїм чоловіком завжди знаходили привід пожартувати про це.

— Ну не хочеш Яна, знайду тобі іншого. То що, тоді спробуємо сайт знайомств?

Я вагалася. Мені хотілося трохи розвіятися, відчути себе бажаною, але обпектися знову? Ні, цього я не хотіла.

— Та не знаю, Катю…

— Всього 5 побачень наосліп. Що ти втрачаєш? Прогуляєшся, сходиш в кіно чи ресторан замість того, щоб над диваном своєю кістлявою тушкою знущатись. А раптом серед цих 5 ти зустрінеш свою долю? Або хоча б обереш більш-менш приємну кандидатуру для Дня Закоханих. А ще я віддам тобі бабусину швейну машинку, яку ти так хотіла. Всього 5 побачень — і машинка твоя. Погоджуйся, Янко!

— І чого я вічно Янка, а Яна ти Янчиком звеш? — не втрималася я від бурчання.

— Бо Янчик — золотко, а ти — буркотунка! Але якщо погодишся на побачення, будеш і ти Яночкою.