Вітаю!

І тобі Емілі та Еріка — оновлення!

✨✨✨

Я просиділа, напевно, хвилин п’ять, як чую жалібне нявкання кота. І воно наближається. Не хочу вірити, що в цьому будинку живе кіт. Але раптом з-за меблів виходить великий попелястий висловухий котяра. Він дивиться на мене кілька хвилин, а тоді, нявкнувши, наближається.

Я обожнюю котів, тому кличу його до себе.

— Киця, кис-кис-кис.

Кіт несміло йде до мене. А потім, зупинившись, дивиться на мене кілька секунд і, вистрибнувши на диван, наближається. Вмощується на колінах, і я обережно гладжу його, а він муркотить. Знаю, що такі коти не дуже люблять, коли до них торкаються, тому просто спостерігаю за нереальним красунчиком, який муркоче, треться до мене. Сподіваюся, Ворон не приб’є мене разом з цим котом. Особливо, якщо цей котяра заблукав і прийшов з вулиці.

Граючись з котом, ловлю себе на думці. Якщо Ворон житиме в мене, то буде тоді його охорона? Невже залишить його самого? Щось я в цьому сумніваюся. Але що тут гадати — ще трішки і я все побачу...

Книга тут...

Приємних емоцій!