Сьогодні в Лілт Ванс стартувала нова історія - "Чужа кров" 

Про що вона? Читайте уривок! Буде нервово і гаряче:

— Ти був у Hollow Crown минулої ночі.

Не питання.

— Можливо.

— Там була поліція.

— Вони теж люблять музику.

Вона піднімає погляд.

— Там були наркотики, розбиті камери, син міністра і ти на столі.

— Я не танцював. Я демонстрував соціальну гнучкість.

— Ти демонстрував заголовки, — холодно відповідає вона. — Ім’я родини вже сьогодні вранці з’явилося у трьох статтях.

Я знизую плечима.
— Безкоштовна реклама.

— Ми не бренд алкоголю, Лео.

Пауза.

— Поки що.

Її пальці ледь стискаються. Ось він — максимум її емоцій.

— Ти — спадкоємець.

— Теоретично.

— Практично, — вона робить крок ближче, — ти проблема, яку я роками намагаюся зробити людиною.

— Успіхів.

Тиша стає важкою. Вона дивиться так, ніби зараз оцінює, що дешевше — перевиховати чи списати.

— Досить, — каже вона. — Ти одружишся.

Я сміюся. Справді. Голосно.

— О, чудово. За яке саме правопорушення?

— За дорослість.

— Я пробував. Мені не сподобалось.

— Ти одружишся з Аделіною Харт. Заручини оголосять за місяць.

— Ні.

Вперше я відповідаю одразу.

Вона навіть не кліпає.

— Це не обговорюється.

— Тоді це не відбудеться.

— Ти плутаєш свободу з відсутністю наслідків.

— А ти — родину з власністю.

Повітря холоне.

— Поки ти носиш це прізвище, — тихо каже вона, — ти представляєш не себе.

— Ось у цьому і проблема.

— Ти отримаєш місце в раді директорів, доступ до фондів і частку, яку я готувала для тебе з дитинства.

— В обмін на життя, яке ти готувала.

— В обмін на стабільність.

— Це інше слово для клітки.

Вона робить паузу.
Розраховує.

— Добре, — нарешті говорить. — Якщо ти відмовишся, я перекрию твої рахунки, стипендію і доступ до майна. До кінця тижня ти будеш жити як звичайна людина.

Я усміхаюсь.

— Жорстоко.

— Реалістично.

— Ти не витримаєш, — додає вона. — І повернешся.

Ми дивимось один на одного. Вона впевнена. Я теж.

І раптом це стає смішно.

Не бунт заради бунту. Не втеча заради втечі.

Хід.

— Тобі потрібен шлюб? — кажу я спокійно.

— Мені потрібен порядок.

— Добре.

Вона вперше насторожується.

— Я одружуся.

Тиша.

— З Аделіною?

Я згадую підняту руку в залі. Впертий погляд, який не просив нічого.

І вперше за вечір відчуваю щось схоже на настрій.

— Ні, — кажу я. — Але обіцяю, тобі сподобається ще менше.

Вона довго мовчить.

— Не роби дурниць, Лео.

Я вже відкриваю двері.

— Пізно. Це наш сімейний талант.

ДОДАВАЙТЕ В БІБЛІОТЕКУ І ЧИТАЙТЕ ЩОДНЯ!