— Як же мене дістали ці тупі вилупки, — я кинула на стіл дерев’яний піднос, звертаючись до нашого бармена Стівена. Сьогодні була субота, тож у барі не було де пройти. Весь місцевий зброд тусувався у цих чотирьох стінах, і я ледь стримувала себе, щоб не схопити ніж і не влаштувати тут масову різанину.
— Хтось знову ляснув тебе по сідницях? — хіхікнув Стівен, змішуючи інгредієнти для «Маргарити».
— Он той у шкіряній куртці, в куті, що відтирає залишки пива зі своєї морди, — я кивнула в бік чоловіка середніх літ. Завдяки мені від нього тепер увесь вечір смердітиме дешевим світлим нефільтрованим.
— У місцях з подібною атмосферою по-іншому не буває, крихітко.
Я фиркнула на слова Стіва, хоч і усвідомлювала, що він має рацію. Врешті-решт це мій вибір — працювати тут. Не від хорошого життя, звісно.
Зробити неможливе
Розділ 1✍
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати