Сьогодні натрапила на кумедне відео. Людина купує книжку, відкриває, а там довге тире. І з обуренням заявляє: «Ну все, це писав ШІ». Далі показують автора… і це Гоголь з «Мертвими душами».

Я розумію, що це жарт. Але водночас ніби й не зовсім.

Ми живемо в час, коли ШІ шукають усюди. Іноді здається, що достатньо поставити довге тире і ти вже «підозрілий автор».

Та чи є довге тире ознакою штучного інтелекту? Ні. Це ознака грамотної типографіки й літературної традиції. Класики використовували довге тире задовго до появи алгоритмів.

Та справа навіть не в цьому.

Мені здається, головне питання інше: чому люди шукають ознаки ШІ скрізь? Чому прагнуть «викриття» замість того, щоб просто читати історію?

ШІ може допомогти відредагувати текст. Підказати синонім. Побачити стилістичну нерівність. Але він не проживає за автора його досвід. Не відчуває страху перед чистим аркушем. Не сумнівається в собі ночами.

Текст — це не розділові знаки.

Текст — це правда, яку автор вкладає між рядками.

А як ви ставитеся до цього? Чи доводилося вам чути: «О, це точно писав ШІ» — лише через стиль або оформлення?