Світло згасло, пар повалив з дим-машин з такою силою, що я відчула його на своїй шкірі, і лише зрідка неонові промені проносилися темним простором, дозволяючи розгледіти Матті. Його обличчя вже було зовсім близько, мені хотілося знову почати його благати їхати додому, як несподівано я відчула його м’які губи, язик та щось солодко-кисле на піднебінні, після чого мене підхопив якийсь досі невідомий мені політ, і з тієї миті я вже була не я, а хтось невагоміший за повітря. Солодка мить перетворилася на уповільнену вічність, де мене торкалася тепла волога рука Матті, заповзаючи між моїх ніг, чарівне створіння, яке знову вирішувало проблеми тілом. Що я тоді відчувала, складно описати, таких слів ще не вигадали, це було вперше у моєму житті, і чи хотіла б я це повторити — попри всю магію, ні, бо мені більше подобалося не втрачати зв’язку з реальністю, не перетворюватися на ляльку, маріонетку, яку легко підчинити та скривдити.

— Кричи! — крикнув мені прямо у вухо Матті, і я не витримала, кричала, доки не втратила свідомість, бо не тільки його пальці зводили мене з розуму, доводячи до двох поспіль оргазмів, а ще й пігулка, що прослизнула до мене разом із його язиком, розганяла моє серце, немов болід на максимальну швидкість, від чого мені здалося, що це останній день у моєму житті. 

Темрява, далекі, немов з-під води, біти та… — Я люблю тебе… — знову це найсолодше в світі «Я люблю тебе».