Один день авторки: стратегія vs реальність

Я стою посеред квартири, і слово «Охреніти» — це найпристойніше, що крутиться в цей момент у моїй голові. Я дивилася на новий дизайн, новий дизайн дивився на мене. Новий дизайн квартири від моєї дитини. Найпристойніше, що він зробив — це переставив речі. Все інше — продукти, іграшки, текстиль — було просто вивалено рівним шаром по всій підлозі.

​Я стою посеред усього цього хаосу, прямо як дзен-буддист, що щойно пізнав усю суть буття. Моє ядро культивації напружилося до межі: мозок гарячково перемикається між «вікнами» в системі, прямо як в ісекаї, намагаючись не впасти в іскаження Ци від передозування реальністю. Я просто намагаюся обрати собі роль та пріоритетне завдання:

​Вікно №1: Бігти розбиратися з кримінальними справами, які я взагалі не планувала брати в роботу, але «по знайомству» попросили, і там уже треба щось терміново робити.

​Вікно №2: Реєструвати бізнес моїх клієнтів і вираховувати їхні ризики, поки вони не наробили помилок.

​Вікно №3: Доварювати вечерю, писати контент-план на місяць і структуру нової книги по професії. Чи допилювати інструкції щодо фіксації цифрового ID шахраїв.

​Вікно №4: Вирішувати питання в загальнобудинковому чаті, організовувати малому репетиторів чи лікаря.

​І тут додається «завдання із зірочкою»: в цей самий момент вимикають світло, гасне опалення, а в будинковому чаті з’являється повідомлення, що зараз нам ще й відключать воду.

​Я дивлюся на цей «дизайн» у сутінках і думаю: а може, просто взяти, сісти й продовжити писати главу про Ніка і Гаріка? Я прямо не знаю, що вибрати.

​Тому, якщо нові глави книги «Баг: право на душу » раптом не виходять — просто знайте: авторка намагається обрати пріоритет у темряві.

І тут — контрольний у голову — дзвінок від чоловіка. Він інформує, що всі три планшети малого, які він здав у ремонт, повернуться ще явно не скоро, та просить дати список покупок. І на фоні всього цього погрому він бадьоро додає: «Ну, Ти там тримайся! Якщо що...»

​А я ось стою, дивлюся на все це і думаю: а я і тримаюся... і мене наздоганяє думка, що, можливо, це — просто високорівневий квест на виживання, а я просто через жагу до адреналіну вибрала Hard Level.

​P.s. Все, виговорилася, і око вже менше сіпається)