Ωмегаверс « Начинка вишнево-пʼянка » + 7 ст.

Ніченьки, панове!

Нова частина омегаверс-роману «Начинка вишнево-пʼянка» вже тут. 
Сьогодні в нас не тільки про стосунки головних героїв, а й про трішки глибше занурення у світ (мого) омегаверсу.

Одна з особливостей (мого) омегаверс-всесвіту це — реплейсмент людяності на вторинний статус.

*Реплейсмент людяності на вторинний статус — це патологічний процес заміщення людської особистості вторинною сутністю (альфи або омеги), під час якого:

• інстинкти домінування, контролю, володіння та агресії починають витісняти емоційну, моральну й соціальну складову людини;
• альфа втрачає здатність до емпатії, рефлексії й стримування, омега — уподібнюється самиці, з безумовним бажанням коритися сильнішому;
• поведінка людей, які зазнали реплейсменту, дедалі більше керується біологічним імпульсом, а не свідомим вибором.

У фінальній стадії реплейсменту людина формально лишається живою, але цілковито уподібнюється тваринним інстинктам.

*Реплейсмент найчастіше стається під впливом тяжких моральних потрясінь або фізичних знущань, під час яких на перший план виходить прадавня тваринна сутність, аби захистити людину в ній.

**Реплейсмент на ранніх етапах — це зворотний процес, який одначе потребує радикальних дій — видалення апокринових залоз (що неминуче призведе до згасання вторинної статі за лічені дні).
***Також реверс реплейсменту може відбутися за умови, якщо вражена особина довіриться комусь сильнішому та піде під його контроль (тимчасову домінацію). Цей метод майже завжди працює з омегами й менше ніж у 10% випадків — з альфами.

Але реплейсмент лише анонсується у сьогоднішньому розділі, а всі його наслідки та особливості ми побачимо в наступних двох. 
Тому ловіть цитату з Розділ XXX. ЮнМіни. Початок

— Досить! Припини! — розплакався омега остаточно.

Він затулив чужого рота вологою від сліз рукою і вперше за довгий час зазирнув у людину навпроти так глибоко, що міг розгледіти всю її правду: усі чесноти та вади, потаємні закамарки душі. Або вчергове обманутися.
Так, обманювався в людях Чімін нерідко. Нічого не міг удіяти із солодкавою спокосою вірити їм безоглядно.

— Обери мене, Юнґія, — хлипав він зовсім непривабливо. Такий уразливий, повʼязаний, розхристаний… Чесний. Зовсім позбавлений гордості, на межі втрати жаданої людини, — обери мене, і я зроблю все, аби ти вважав це найкращим своїм вибором у житті.

— Поквапа невгавна, — всміхнувся Юнґі в чужу долоню, прибрав її і лишив на червоному від сліз носі невинний цілунок. Він притулився лобом до лоба омеги і тихо-тихо зашепотів, — Це мали бути мої слова, Пак Чімін. Це я зроблю все, щоб ти ніколи не пошкодував, що дав мені шанс. Виходь за мене?

— Ти робиш мені пропозицію?

Отетерів Міні, а його серце випурхнуло із купки попелу, як дивовижна птаха фенікс, і стрімко кинулося до людини навпроти.

— М.

— Зараз?

— Я навіть каблучку маю.

— Для мене?

— Творець єдиний, Міні! Я в тобі буваю частіше, ніж вдома. Ми товаришуємо з пʼятнадцяти. Ти хоч коли-небудь бачив, аби я до когось так прикіпав?