Я чесно хотіла написати про кохання. А вийшов знову психологічний трилер з елементами економічної розвідки.Мабуть, профдеформація не лікується.    
 Сідала писати класичний жіночий роман. Ну, знаєте: назва «Щасливий шлюб», біле мереживо, кава в ліжко, «він подивився на неї з ніжністю». Думала, дам героїні трохи постраждати, а потім — хепі-енд.

​✨Підсумок першого розділу:
​✅Замість романтичної зустрічі — втеча через Румунію з жорстким диском у сумці.

​✅Замість зізнань у коханні — істерика чоловіка та виклик поліції в аеропорту.

​✅Замість «жили довго та щасливо» — позов про поділ майна, поданий через «Електронний суд» за секунду до зльоту.

Героїня — не ніжна фіалка, а Архітекторка сенсів. Людина, яка бачить структурні помилки там, де інші бачать ідеальну картинку.

​❓Але як вона, зі своїм аналітичним розумом, умудрилася вийти заміж за генія маніпуляції?

​⚠️Відповідь жорстка: високоінтелектуальний нарцис не зламує логіку. Він зламує емпатію. Він не атакує твої слабкі сторони — він заходить через твої найкращі якості, перетворюючи їх на твій же персональний ад. Вона була головним активом у шлюбі-контракті не тому, що була слабкою, а тому, що була надто цінною.

✅Висновок: під обгорткою художнього роману у мене вийшов підручник про те, як емпату вийти зі стосунків із високоінтелектуальним нарцисом і залишитися хоча б живою (не кажучи вже про «при своєму розумі»).