Привіт всім, хто читає мої твори. Я дуже довго наважувалася почати писати. Мене завжди тягнув світ фентезі, даркфентезі — темний, глибокий, неідеальний. Потім, в моїй голові, зʼявився один вигаданий сюжет. Він постійно прокручувався день за днем, сцена за сценою. Ніби чекав, коли я нарешті дозволю йому з’явитися на папері. І інколи я навіть не могла заснути, не прокрутивши картинки в своїх думках до найменших деталей, мені навіть не потрібно було фільми дивитися, настільки потужно працювала фантазія ))

Відчуття, що історія не відпускає посилювалося день за днем. Я ще нічого не написала, але чітко усвідомлювала -- вона вже живе в мені.  Довгий час мені було страшно саме почати писати, а коли почала -- зрозуміла, скільки часу й можливостей втратила, але я все це ще наздожену )

В голові завжди крутилося сотні заперечень :

- А раптом не зрозуміють?

- А раптом засудять?

- А раптом це «занадто темно», «не так», «не для всіх»?

 А з вами так було? Ніби і хочеш зробити щось, що бажає саме твоя душа, твій внутрішній стан, але виникає страх, страх показати хто ти є насправді і яка в тебе "супер сила" , а я більш ніж впевнена, що вона є у кожного. 

 І одного дня я зрозуміла, що більше не можу стримувати те, що давно рветься на зовні. Знаєте, це ніби твоя тіньова сторона, яку ти нарешті прийняла і усвідомила. І що сталося далі? -- спитаєте ви. Страхи втратили владу, сумніви стихли і відступили. Залишився лише процес — живий, чесний, захопливий. Я просто почала писати, насолоджуватись самим процесом і ловити кайф від фітбеку соїх читачів.

А тепер питання до вас: Чи є у вас те, що ви давно хотіли почати робити? І що стримує більше — відсутність часу чи страх бути собою? І що буде, якщо дозволити собі просто почати?