— Скучив за мною? Вирішив ще попрощатись? - запитую легковажним тоном, хоч все моє тіло напружене.

— Здається мені, що ми не закінчили наші справи, - говорить приглушено і торкається загіпсованого носа, кривиться від болю. - Я обіцянок на вітер не кидаю. Пам'ятаєш, що я сказав тобі на останок?

— Хм, - задумано закочую очі. Намагаюсь не випускати з поля зору його песиків. - Щось про помсту. І що мені буде капець.

— Гарну маєш пам'ять, - задоволено киває, наче вчитель, перед яким складає екзамен учень. - Тільки я її тобі трішки сьогодні зіпсую.

— Зібрався бити? - піднімаю брови. - А як же діяти за законом? В поліцію звернувся б.

Він гучно сміється закинувши голову. Неприємний тип. Так і хочеться знову поправити йому носа.

— Я сам собі закон. І вирішую проблеми особисто, а не покладаюсь на якихось недолугих працівників поліції, - скрегоче захриплим голосом. - Знаю, як вони діють. Потягають тебе трішки і відпустять. Ти навіть не відчуєш наслідків своїх дій. А так я сам тебе покараю. Ти торкнувся мене, мої хлопці зачеплять тебе. А твою помічницю я заберу собі, як компенсацію за моральну шкоду.

— Тільки спробуй її пальцем зачепити! - зриваюсь на крик. Стискаю руки у кулаки, готуюсь до нападу. - Єва тут ні до чого. Я тебе вдарив, зі мною і розбирайся.

— Будеш ще тут мені права качати?! - його очі червоніють від люті. Грайливого настрою як і не було.

— Я обіцяю не калічити твої хлопців, якщо її не чіпатимеш.

https://booknet.ua/reader/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323?c=4999372&p=1