Батон з варенням й білобриса погань

Вітпю, любі друз!

Щиро дякую за численні прочитання, наіть коли залишились лише уривки)))

І ось вам ще один розділ "Міленіуму". Ще темніше та брудніше. А потім буде самий нуар, драма, скло. 

Я тут згадала, як не могла обрати, що в першу чергу писати - "Іншою мовою" чи "Міленіум". І мені порадили не витрачати час на те, що не зосім подобається. А робити те, до чого серце лежить, бо життя одне й воно коротке. Тому я вирішила більше уваги приділґти не інстаграму та іншим соціальним мережам, а творам. І все ж таки покажу трохи більше "Міленіума", навіть фінал покажу. Бо адто він крутий, щоб не похвастатись. 

Тож залишаємося разом та читаємо новий розділ сьогодні ввечері. 

"...Того дня йому стало краще. Він це відчув одразу, ледь розплющив вранці очі. Пішов на кухню, зробив собі чай. Подивився в холодильник – вперше за три доби йому хотілося їсти. Там були самі рештки та недоїдки в судках, які Мишко тягав із дому. А Стас не їв залишки, тим більше, якщо не знав точно, хто і чим там колупався до нього. 

Тому він просто розрізав на дві половинки окраєць черствого батона, намазав їх маслом та варенням, проковтнув усе це разом із чаєм. А потім одягнувся, пішов до метро й купив там у бабок – а була неділя і вони сиділи одна на одній із усілякою домашньою всячиною – кільце домашньої ковбаси та кільце кров'янки, десяток яєць з брудним пірʼячком, що прилипло до коричневої шкарлупи, дві склянки квашеної капусти, у кіоску взяв пів круглої паляниці з місцевого хлібозаводу та майонез, ще згущене молоко й плетінку з маком. Дорогою назад він майже біг, уявляючи в всіх фарбах, запахах і смаках, як зараз запирує. 

А потім день почав псуватися, бо під під'їздом знову сиділа ця погань білобриса.."

З любовʼю, Єва