Нарешті я закінчила свою готичну казку.

Ту, яку хочеться розповідати холодними зимовими вечорами, коли тиша стає глибшою, а тіні здаються ближчими. Казку, у якій темрява визирає з кожного кутка і ніби спостерігає за нами. Казку про вибір, про наслідки вчинків і про винагороду, що приходить до тих, хто наважується діяти.

Вона вийшла довгою й тягучою — мов темна вода під кригою зимового струмка. Неквапливою, наповненою символами, які, можливо, кожен прочитає по-своєму й наділить власними сенсами.

Саме так я й хотіла розповісти її вам.

І дуже сподіваюся, що ця історія знайде своїх читачів — тих, хто дозволить їй тихо увійти у свій вечір і залишитися трохи довше.

Поцілунок звіра