Щойно я відчинила двері, як завмерла на порозі.
Кімната не була порожньою. Вона була заповнена солодким, п’янким ароматом квітів, але під ним, тонкою невловимою ниткою, відчувався інший запах. Терпкий, дорогий, із нотками тютюну та хвої. Аромат, який я впізнала б із тисячі. Запах Булатова.
На тумбі біля ліжка стояла величезна, просто неосяжна корзина різнокольорових еустом — моїх улюблених. Вони здавалися живим хмароподібним островом серед нічної темряви спальні. Поряд із квітами лежала невелика прямокутна коробочка з темно-синього велюру та лаконічна записка.

Тремтячими пальцями я розгорнула папірець. Усього два слова, написані його розмашистим, владним почерком:
«Будь щаслива!»