Кохати без права бути поруч

— Чому? А що ти про мене взагалі знаєш?

Дістаю тремтячими пальцями сигарету й затискаю її губами.

— Я знаю… який ти.

— Ха! Упевнена?!..

Бачу розгублене личко. Підхоплюю його долонями й, дивлячись просто в очі, намагаюся вправити їй оту дурну голову.

— Ти приїдеш додому, Леся. Ти відмиєшся від усього бруду, який із тобою стався. З тобою попрацюють психологи. Тебе заспокоїть родина. Ти забудеш усе, що сталося. Обов’язково забудеш. І мене разом із цим.

Вона заперечно хитає головою.

— Я сказав — забудеш! — гарчу на неї. — І так буде правильно, дівчинко моя. Правильно! У тебе все буде добре, чисто, по любові, з пропозицією від твого цього недонареченого. З величезним білосніжним букетом.

І образ цього букета в моїй голові — до біса яскравий. Звідки, бляха, він узявся взагалі?

— І ти цю пропозицію приймеш. Зрозуміла мене?! — знову підвищую голос. — А я… А я подбаю про те, щоб усе це з тобою сталося — поверну тебе «наверх». Це все, що я здатен дати. А ось це… виплюнь і забудь. Тобі ця історія взагалі не потрібна. Ми з тобою з різних світів. І ти нікому нічого не зобов’язана. Навіть якщо йому, сука, цього хочеться.

— Не ричи… — спокійно, а потім ніжно цілує.

Дурне, блять, створіння! Неадекватне...

♥️Вітаю, мої любі читачі♥️ Прийшов час відпускати....на завжди чи на мить....залежить тільки від Захара чи Олесі♥️

Виходить на фінішну пряму ДОПОКИ СЕРЦЕ Б'ЄТЬСЯ, далі буде тільки цікавіше♥️