Йти довелося аж на околицю міста. Свято не оминуло і цих місць, та люди тут були вже іншими. Менш щасливими. Менш усміхненими.

Місцева «еліта» проводжала трійцю пильними поглядами. А згодом, оцінивши ситуацію, вирішила, що дві красуні — це надто багато для одного здорованя.

Їх оточили.

Шестеро.

І Рін розумів: якщо почнеться бійка — підійдуть ще.

Та попри це він був готовий. Нехай зараз на ньому не було обладунків — хіба це мало значення? Він усе ще залишався вірнійським гвардійцем. Навіть без зброї. Навіть голими руками він умів убивати.

Мешканці непривітного району повільно наближалися.

— Що тут відбувається? — пролунало суворе чоловіче запитання.

Ніхто не відповів.

Усі шестеро різко розсипалися в різні боки, не озираючись.

Рін провів їх поглядом і з легким сумом зітхнув: хотілося трохи розім’ятися.

Він рушив уперед — і шлях їм перегородив патруль із п’яти воїнів.