Або герої, які намагаються не здохнути.

​Знайомтеся: Нік і Гарік.

​Один — цинічний найманець, який вважає себе «лейкоцитом» у гниючому тілі світу.

Інший — «мовчазний ірландець», який насправді важить більше за бетонну плиту і лагодить вивихнуті пальці як конструктор LEGO.

​У нових главах (32–34) книги Баг: право на душу ми занурюємося в будні ПВК «Добрі справи». Ми виходимо з кондиційованого салону на розпечений асфальт Лівії, у болота Амазонки та піски Судану. Смак паленого пластику, мазуту та крові.

​У програмі нашого «турне»:

​☢️ Клуб «Аптека» в Тріполі та контрабанда зброї в коробках з-під інсуліну.

​❤️ Стрибок віри: Коли твій напарник — 100-кілограмовий прототип 991, а ти для нього — «пріоритетний актив», за який він готовий вивернути власні металеві шарніри.

❗ Стрибки з дахів, де фізика ламає кістки, а вірність ламає протоколи.

​✨ Аномалія Амазонки: Сцена в багнюці, після якої фраза «ми не геї» звучить як відчайдушне самонавіювання.

✅ Операції мультитулом у багнюці, де «ремонт» напарника виглядає дуже дивно.

​І нарешті... Судан.

Табір ПВК «Відкриті серця»❤️. Хоча, як на мене, це радше «Шляхетні панночки імені Святого Алекса».

​Там з’являється Він. Доктор Алекс. З ідеальною стрижкою, стерильними руками та манерами, які змушують Гаріка проявляти «непрограмну» турботу.

​Нік лютує. Гарік сканує. Алекс щось приховує під тугими бинтами на грудях.

​«Твою ж мать, Хардінг, у тебе їде дах», — думає Нік. І він має рацію.

​І головне питання: де закінчується програма і починається душа?

​Ласкаво просимо в хаос ПВК «Добрі справи».

Це брудно. Це боляче. Це чесно.