Уривок з нового розділу ♥️

Ми чули, як вода підповзала до порога, і кожен новий удар хвилі об берег повертав нас у реальність, ми знову почали говорити одночасно, перебиваючи одне одного, сперечалися, кидалися образами, але раптом стали тихішими, ніжнішими, ближчими, і ця близькість наближала нас до вирішального поцілункуякий тріпотів на відстані одного-єдиного подиху. Я не пам’ятаю, хто перший остаточно замовк, бо саме мовчання нас нарешті зламало, і я знову відчула на собі його теплі долоні — напружені й обережні водночас, у них не було злості, лише голод після довгої розлуки та бажання, від якого паморочилася голова. Гроза гуркотіла над дахом, хижа тряслася, свічка дрижала сяйливим нервом, і я не витримавши у відповідь доторкнулася до Матті, його тіло миттєво відповіло напруженням, збудженням і силою...

5 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Іван Павелко
03.02.2026, 18:15:51

Хм заводе☺️❤️✨⚡

avatar
Ромул Шерідан
03.02.2026, 17:06:02

♥️♥️♥️⚡

Як цікаво! ♥️

avatar
Roma Duri
03.02.2026, 16:35:49

Чуєттєво та психологічно! Бравіссімо!!

Дуже цікаво!♥️

Інші блоги
Навіщо героям автор? ♥
…Щоб хапатися за блокнот і записувати все, що вони витворяють :D Не лізти в їхні особисті стосунки й сварки, підлаштовуватися під їхній характер та у жодному разі не диктувати їм, як жити! Я от декілька разів не
Гра - угадайка!
А давайте пограємо? Вже завтра стартує довгоочікувана новинка “Потраплянка для лиса” і я в нетерплячому очікуванні! Дуже хвилююся чи сподобається вам, хто з героїв стане вашим фаворитом та посяде окреме місце
Дев'ять ХвостІв
У старих легендах куміхо можуть бути лише міфом. Але що, якщо легенди не вигадували? Що, якщо серед людей справді живе той, хто має дев'ять чорних хвостів? Той, хто сильніший, швидший і старший за будь-яку
Муза.
Пишить в кого яка. Моя пішла. З якого переляку? В соплях, в сльозах, ба ледве не обсерлась з переляку. Манив солодким. Не вилазить. Дулі крутить. Вилазь! Тінь Жаху треба рятувати.
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше