Вітаю, любі мої букнетівці!❤️

Оновлення "Штучка. ХОЧУ МІЛЬЙОНЕРА" вже у ваших книжечках, тож приємного читання!

—Михайле, хто вона? — Запитую, коли мій водій сідає в салон автомобіля.

​— Я… — він веде плечима викручуючи кермо, — не знаю!

​— Ти не знаєш?! Тобто як це?

​— Зазвичай я дізнаюся про все заздалегідь, коли мене намагаються підкупити, щоб я здав вас, босе, — погляд Міші зустрічаю у дзеркалі заднього виду.

​— Тобто!?!

​— Минулого вівторка один блогер сунув мені в кишеню сотку, аби я «загубився» на п'ять хвилин.

​— Ха-ха… — сміюся з цього анекдоту. Це ж треба, аж цілу сотню! На п'ять хвилин… — І ти «загубився»?

​— Угу. Затуляв вас собою як міг. Ви ще тоді мене недолугим назвали.

​Регочу на повний голос! Я б і не здогадався, якби він зараз про це не розповів…

​— Тобто ти хочеш сказати, що дівчина, двічі опинившись на моєму шляху, проста випадковість?

​— Саме так. Вона працівниця готелю, де ви зупинилися. Друга адміністраторка. А сюди… можливо, йшла поїсти?

​— Можливо… можливо, — зітхаю, дивлячись у вікно.

​Я ненавиджу папараці, блогерів та журналістів. Вони завжди з попелу роздмухають пожежу, де правдою і не пахне. Остання стаття в жовтій пресі була саме такою — я дивом не «втопився» в тому морі брехні. Але з голови не йде її погроза.

​— Шефе, то куди ми зараз?

​— До офісу Івана. Маю кілька співбесід. Хочу особисто відібрати перекладача. Михайле, ти все-таки дізнайся, чи вона справді обідати приходила. Не подобається мені, що за мною всюди «хвіст».

Обіймаю вас, любі українці!❤️❤️❤️

Ваша Тая)