Кидаю на ліжко планшет і вибігаю з кімнати. Навіть не переодягнулась, так і залишилась у спортивних зручних штанах та старому розтягнутому светрі. Біжу вниз сходами, дивно, що мама мене ще не покликала. Та вже біля дверей їдальні пригальмовую, почувши незадоволений голос Василя Григоровича.

- Я ж заборонив. Що не ясно було сказано? - говорить спокійно, але чітко відчувається металева нотка. - Ви хочете мені дім рознести?

- Але ж все прибрано, нічого не зламали. В чому проблема? - Дем'ян, як завжди, не сприймає розмову серйозно, тому веселий. - Ми просто запросили друзів. Трохи повеселились. Тут немає нічого кримінального.

- Ваші друзі дорого обходяться. За вечірку вони теж платили?

- Так, дещо принесли з собою.

- Не хочу навіть чути, - роздратовано перебиває сина Василь Григорович. - Я бачу, ви взагалі не чуєте те, що я вам кажу. Я проти, щоб ви скликали сюди пів міста. Це дім, а не нічний клуб. І якщо мені прийдеться застосувати санкції, а це зроблю. Бо ви мене вже вивели. Я блокую всі ваші картки, щоб ви більше не змогли поїти кого завгодно. І віддайте ключі від машини. Будете їздити, як усі люди, на маршрутці.

- Ти не можеш цього зробити, - викрикує Дем'ян. Нарешті він розуміє, що все серйозно. - Ми без машини, як без рук. І гроші нам потрібні, ми сьогодні збираємось їхати на вихідні у гори. Там у нас зустріч з друзями.

- Відміните плани. Я вже все вирішив, - спокійно каже чоловік. - Якщо до вас не доходять слова, тоді хоч може це наштовхне вас на думку, що треба хоч трохи слухатись свого батька.

- Не вірю своїм вухам, - зітхає Дем'ян. - Давиде, ти хоч щось скажи. Ми ж залишимось ні з чим, як безхатьки.

- Не перебільшуй, - тихо сміється Василь Григорович. - На проїзд і їжу я вам виділю гроші.

Я стою і вже не знаю, чи заходити. Зараз такий невдалий момент. Але якщо повернусь, за мною все одно прийдуть. Господар дому не дозволяє пропускати вечерю без поважної причини.

- Брате, що тут вже вдієш. Батько категоричний, - байдуже говорить Давид. Таке враження, що його взагалі не хвилює перспектива залишитись без грошей. - Мене от одне цікавить, як ти дізнався? Ми ж все вичистили. Найняли найкращу клінінгову компанію. Неможливо просто здогадатись, що в цьому домі була вечірка. Хто тобі сказав?

- Це неважливо, - відмахується Василь Григорович. - Ви ж не одні живете, не на безлюдному острові. Вашу вечірку чутно було до космосу. Соломіє, де твоя дочка? Вечеря стигне.

Почувши останні слова, я влітаю у їдальню.

- Добрий вечір, - вітаюсь ввічливо, не дивлячись ні на кого. - Вибачте за запізнення. Я навчалась і не помітила час.

Швидко займаю своє місце, поруч з мамою, навпроти двійнят.

- Ось це я розумію, відповідальність, - задоволено викрикує господар дому. - Дитина думає за майбутнє, навчається у вільний час. Беріть приклад.

Я втискаюсь у крісло, відчувши на собі пекучі погляди. Насмілююсь глянути і зустрічаюсь з сердитими очима Давида.

О-о, здається він вважає, що це я їх здала.

https://booknet.ua/reader/zveden-zaboronena-gra-b448114?c=4926310&p=1