Я тебе (не) пам'ятаю

Ця книга бере участь у флешмобі "Різнобарвне кохання" ❤️

Втім з самого початку задумувалась зовсім не вона. Я збиралася написати про поліаморів, бо мене реально інтригує, що люди можуть кохати більше ніж одну людину. 

Але!

Перебуваючи на Івано-Франківщині, однієї сніжної ночі, коли вітер з гір намагався зірвати хату з фундамента, я гортала стрічку інсти. Стали траплятися ролики з музикою моєї юності. У мене так заспівала душа, щось таке зануртувало в грудях... Та холодний раціональний мозок спустив з небес на землю. Нашіптував: "Тобі 35. У тебе немає друзів, з ким можна на каву сходити, не кажучи вже про вечірку. Пройшло, забудь. Далі старість і побутова рутина".

Проплакалася, пожалілася чату GPT, і додумалася написати цю книгу.

Хвісно, це не те ж саме, що дійсно ще раз все пережити, але краще з доступного. Тим більше я кайфую від процесу написання, і, сподіваюся, ви кайфуєте від сюжету. 

❤️❤️❤️

❤️Ваня, Аріна, Ваня з Аріною❤️

❤️АНОТАЦІЯ❤️

Аріна не чекала на цю зустріч. Та вона вже й забула про нього і своїм першим коханням вважала іншого. Та на пероні зустрілася поглядами з ним, і це виявилося дуже знайомо і хвилююче. Але роки, обручки на пальцях та втрачений час поглинають плечі та зупиняють бажання. Але у долі вже приготоване диво, яке не знаєш, як пояснити: Аріна повертається крізь роки назад, у своє студентство. Вона знову молода, здорова, повна енергії та бачить того самого хлопця з блакитними очима. Це сон? Чи реальність? Невже їй дали другий шанс? Аріна не збирається цього з'ясовувати, бо вже знає, як цінна кожна хвилина та молодість, тому проживає своє життя так, як не змогла першого разу, і сподівається, що ніколи не повернеться у те, де все похмуре і все невчасно.