Нерул закричав і кинувся вперед.

По дорозі підхопив меч і, не зупиняючись, атакував незнайомця. Кількома різкими ударами вибив зброю з його рук.

Це виявилося легко.

Надто легко — бо той не відбивався. Не захищався.

Нерул приставив лезо до його горла.

У ту ж мить холод усередині ожив. Рука затремтіла. Голова запаморочилася. Світ під ногами хитнувся, наче намагався вислизнути з-під нього.

— П-п-п-пане До… — почулося за спиною.

Нерул сіпнувся, але меча не опустив.

Він боровся.

Боровся з жагою вбити. Відчував, як усе тіло наказує — благає — зробити ще один рух. Останній. Єдиний. Такий бажаний.

Холод підіймався вгору, розтікався по тілу.

Потяг повернувся. Сильний. Нестерпний.

Щось було зовсім поруч.

Н