Ну що ж? Ось і завершилася ця історія... "Кава із дощем" стала однією з найскладніших книг, які я колись писала. Тепер настав час її перечитати та... поглянути на своє життя. Залишити неприємні моменти в 2025... 

Можливо, комусь не подобається, але написана вона при напливі емоцій. Скільки разів я залишала її писати через моральне вигорання і депресію, але завдяки їй я поверталася до звичайного ритму життя. 

Написати її можна було б і швидше, але вийшло б казна-що. Адже емоції найкраще лікувати читанням чи письмом. Я відчувала всі ті переживання та події.

Інколи здається, що цією книгою зруйнувала межі між реальністю та тими фантазією. Багато подій почали здійснюватися наяву... Спочатку не помічала, але на середині мене осінило, що вона випереджає події з мого життя.

Мені стало цікаво, чи помічали Ви таку "містику" із своїми книгами? Можливо, я так захопилася...