Тимур прокинувся ще до будильника — від того самого відчуття, ніби хтось стоїть поруч. Кімната була порожня, темна, з ранковим холодом у повітрі. За вікном починало світати, місто ще не встигло ввімкнути шум, і тиша була небезпечною — такою, що змушує слухати себе.

Дзвінок у двері прозвучав рівно о сьомій. Так дзвонять люди, які знають, що їм відчинять.

Він підійшов не одразу. Подивився у вічко — і серце вдарилося об ребра.

Лада.

Звісно, він не давав їй своєї адреси, але вона без проблем знайшла його нову квартиру.

Він відчинив. Темна куртка, волосся сховане під капюшоном, обличчя втомлене, але зібране. Очі — ті самі. Занадто уважні для людини, яка просто прийшла поговорити.

— Ти схуд, — сказала вона, щойно він відчинив.

— А ти з’явилася, — коротко відповів він.

Нащо приїхала Лада? І хто такий насправді Тимур? Починаємо дізнаватися вже в новій главі!
Оновлення будуть трошки рідше, але все одно регулярними.

Дякую всім, хто читає, і підписується! Всім добра!
☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎☺︎