Іноді найважливіше в історії — не її фінал, а ті миті, які залишаються у серці. Ця книга — про час, коли ми ще не дорослі, але вже вчимося відчувати. Про дні, коли кожен погляд, кожне слово здається важливішим за все інше.

Я писала не для того, щоб дати героям готові відповіді, а щоб показати: вони живі, справжні, трохи розгублені. І в цьому вся сила підліткових спогадів — вони залишаються з нами назавжди.

Можливо, колись ці герої повернуться — вже дорослі, вже зі своїм життям. Але сьогодні це кінець однієї історії, і цього достатньо.

Як ви вважаєте, чи потрібно продовження історії, коли герої вже будуть в дорослому віці?