Як створювалась моя Епічна книга (частина десята)

Частина 10. Технології

Так. Я нарешті дійшов до технологій. І ні, це не той момент, де автор урочисто дістає з кишені чарівну паличку і промовляє: "це Артефакт №17, який здатен на все” і каже читачу: “ну ти ж розумієш, магія…” Не розумієш. І правильно робиш. Бо якщо технологія (навіть магічна) не підкоряється законам світу — це не світобудова, а свято халтури з феєрверком зручностей.

Технології в моєму світі — штука принципова: вони мають виростати з реальності. А реальність така: у більшості місць транспорт усе ще гужовий. Так, карети. Так, коні. Так, ніяких двигунів, ніяких “парова революція за один розділ”. Бо щоб з’явилися двигуни, треба не натхнення, а металургія, енергетика, логістика, стандарти, масове виробництво і купа причин не вибухнути на першій же спробі.

Але! І тут починається найсмачніше.

Коли в тебе карета, але навігація — майже GPS

Так, уявіть: ви їдете на возі, скрипить колесо, попереду багнюка, ззаду життя, а навігація… умовно може дійти рівня GPS. Не тому, що “магія вирішила”, а тому, що навігація — це не двигун. Навігації не треба завод із поршнями. Навігації треба прив’язка, а більшість магічних принципів взаємодії виконується через прив’язку між об’єктами і проходження через них різних типів енергій, тому це логічно вписується саме у цей світ.

А у світі є:

- стабільні опорні об’єкти (маяки, вежі, обеліски, кристалічні “якорі”, точки з відомими координатами),

- система ідентифікації цих точок,

- і механізм, який може визначати відстань/напрям від вас до цих опор.

Далі це просто математика й дисципліна. Ви можете їхати на коні, але знати де ви, куди ви прямуєте, і скільки лишилось завдяки невеличкій червоній точці на мапі. І це той самий момент, коли САМ світ каже:
“двигуни? ні, ми ще не доросли. Але щоб ти не заблукав у трьох соснах — тримай навігацію рівня ‘супутникої прив’язки’.” 

Отже, технології у світі ростуть шарами — і так, навіть лопата тут у списку чесно, бо починається все не з “кристала долі”, а з того, щоб людина могла копати, будувати, піднімати й виживати.

Рівні технологій: від “копай” до “не лізь — вб’є”

1. База: інструменти, прості механізми, ремісничі рішення.
2. Побут: освітлювачі, обігрівачі, прості захисні системи — щоб цивілізація була схожа на цивілізацію.
3. Системи: універсальні підзарядні станції для кристалів, амулети зв'язку, магічні та високоточні інструменти для провідних майстрів.
4. Високий рівень: медицина, військова справа, спецприлади які потребують калібрування і точного налаштування. А це значить і відповідного рівня знань.

Технології працюють не лише в “медицині та армії”, бо це було б занадто просто. Є ще мінімум три сфери, де вони реально рулять:

• Навігація та картографія: оця сама “майже GPS” історія — точна прив’язка до опорних об’єктів, карти висот, маршрути, маяки.
• Банки/юридика: ідентифікація, захист документів, підписи, печатки — світ, де підробка не “погано”, а “спробував — попрощався з руками”.
• Будівництво та інженерія: контроль споруд, пошук порожнин, оцінка ризиків, безпека об’єктів — усе те, що тримає міста на місці, а не в історичних анекдотах.

Приклад: зв’язок (бо імперія без зв’язку — це клуб чуток)

Щоб показати різницю рівнів, беремо одну технологію з двома сегментами:

Амулети зв’язку — низький/середній сегмент.
Доступні, масові, корисні, але з обмеженнями. Це “щоб працювало”, а не “щоб перехоплення стало неможливим”.
Умовно: ремісничий зв’язок для доріг, сімей, торговців, загонів.

Кристали зв’язку — дорогий сегмент.
Інший клас: дальність, стабільність, захист, ідентифікація. Тут уже “система”, а не “приклад прикраси з функцією”.
Умовно: коли ти не просто говориш — ти контролюєш інформацію.

І всі ці технології розписані приблизно у наступному форматі, аби сам Я, як автор розумів їх можливості та енергозатратність.

100 лендрімів — це базова «робоча дистанція» амулета: стандартний кристал дає зв’язок на 154 метри, і цього вистачає для всього, що відбувається «тут і зараз», без претензій на міжміську романтику. На будівництві це взагалі золото: майстер на риштуваннях не кричить у вітер і не ганяє хлопця-бігуна, а спокійно дає команду “подавай вапно”, “стоп підйом”, “перевір трос”, і бригада чує це одразу — економія часу, нервів і, головне, ребер.

І така дальність чудово закриває купу побутових і службових задач, де більше й не треба: виклик слуг у маєтку (кухня–їдальня–кабінет), координація охорони біля воріт/внутрішнього двору, робота складу й комори (прийом/видача без біганини), караван/табір на стоянці (вартові, кухарі, старший), майстерня/кузня (узгодити інструмент, матеріал, чергу), лікарня/лазарет (покликати помічника, принести перев’язочне, підготувати стіл). Тобто це не “магія майбутнього”, а нормальна магія-побутовуха: коротко, по справі, і працює рівно настільки, наскільки світ ще «дозрів».

Звісно, як і усе в цьому світі, амулети зв’язку були прив'язані і до економіки: 1 кристал дає 100 лендрімів і коштує приблизно 35 срібних — робочий рівень для ремісника, кур’єра чи охорони. Далі дальність зростає, але разом із ціною вже без казок: що більше кристалів і складніша основа, то більше стабільності, захисту й точності налаштування — і тим швидше це перетворюється на “побут уже не для всіх”. Далі дальність росте, але вже без ейфорії: 2–5 кристалів піднімають її до ~141–224, а ціна — до 44–65, тобто це ще адекватний “побутовий” апґрейд. А от коли хочеться “щоб ловило всю провінцію”, починається доросле життя: 10 кристалів — ~316 за 100 срібних. І це вже близько до межі економічної логіки виготовлення такого роду амулетів зв'язку.

А вже для міжміського зв'язку використовуються Кристали зв'язку (так називається станція), яка працює за іншим принципом напрямленої передачі сигналу.