Навколо народ затихає. Здається всіх зацікавила наша сутичка, особливо те, як близько ми зараз знаходимось одне до одного.

- Може тебе покарати зараз? Як маленьку неслухняну дівчинку? - схилившись до мого вуха, шепоче емоційно.

Я не розумію, що відбувається. Давид взагалі не звертає уваги на свідків. Він важко дихає мені в шию, а ще я чітко відчуваю, як щось тверде тулиться до мого стегна. Мені страшно уявити, що це може бути, лише думка змушує мене червоніти і нервувати.

Цього не може бути. Він не може збудитись від того, що ми в такій небезпечній близькості. Давид ненавидить мене, як і Дем'ян.

- На нас дивляться, - кажу дуже тихо. Сподіваюсь, що він отямиться і зрозуміє, яку дурницю робить.

В цю мить його губи торкаються моєї шиї і я гучно втягую в себе повітря, прикривши очі. Відчуття таке, наче до шкіри притулили розжарений метал, через що тілом розноситься тепла хвиля.

- Брате, відпусти нашу сестричку Міру, - раптом поруч лунає веселий, але трохи напружений голос Дем'яна. - Ти її до смерті налякаєш.

І Давид, наче тільки що отямився, різко відсторонюється, а я приземляюсь на тремтячі ноги і ледь не падаю. Він розгублено кліпає і відводить від мене погляд, але я встигаю побачити в його очах суцільне бажання. Таке ж саме, як недавно було в очах Дем'яна, коли той цілував свою дівчину.

- Думаєш, вона боїться чоловіків? - саркастично промовляє до брата захриплим голосом.

- Можливо, - задумано потирає підборіддя Дем'ян, зацікавлено мене розглядаючи. - Може в неї їх ще не було? А ти відверто притискаєш її до стіни.

https://booknet.ua/reader/zveden-zaboronena-gra-b448114?c=4926310&p=1