— То й прірва з тобою! — рявкнула Калія.

Вона різко розвернулася і кинулася до вікна.

Коли Рін збагнув, що вона задумала, було вже пізно.

Приземлення боляче вдарило по всьому тілу. Калія хитнулася, ледь утрималася на ногах — але встояла.

Випрямилася.

У голові запаморочилося. Дівчина задерла голову й усміхнулася, побачивши шолом гвардійця, що стирчав у вікні.

Не втрачаючи ні хвилини, вона кинулася в натовп — минула кількох чоловіків і жінку, що завмерли з роззявленими ротами, дивлячись їй услід.

Їй було байдуже.

Погляд гарячково шукав незнайомку. Калія протискалася крізь людей, і здавалося, що цей потік не має кінця. Вона ледь не бігла, озиралася, вдивлялася в обличчя — та її ніде не було.

Дівчина зупинилася посеред вулиці, мов острів, який обминають людські ріки.

— Де ж ти… — роздратовано прошепотіла сама до себе.

Погляд ковзнув уперед — і вона знову побачила її.