Блог у підтримку Лари Роса

....Очі Лари були заплющені. Вона наче з далеку почула басистий  чоловічій голос:

- " Щось наша Господиня покликала нас сюди, а сама ніяк не прийде до тями з того порталу...агов Пані Роса! Ви себе нормально почуваєте?" - Лара дуже повільно відкрила очі и озирнувшись зрозуміла, що вона знаходиться в просторій кімнаті з безлічю дивних техно-магічних приладів та великою кількістю кижкових полиць.

Спочатку вона ніяк не могла зрозуміти, що вона тут робить і чому так дивно одягнена. Вона ж наче була в якомусь іншому місці. Більш... затишному. В якому пахло... кавою? А що таке кава? Але ось і свідомість, і спогади почали повертатися до неї...

Тисячу років тому цей вимір, який називали Фантаріон (у перекладі з давньоельфійської — «Єдиний»), був частиною величезної мережі світів, у яких жили люди, ельфи та дворфи. Ця формація об’єднаних мережею вимірів була настільки прадавньою, що вже ніхто не міг точно сказати, як вона була побудована та як саме прокладалися міжвимірні шляхи. Всі звикли до того, що можна вільно переміщатися тими світами, та й розселялися кожен там, де йому було зручно, створюючи різнобарвний народ кожного з вимірів.

Але був один вимір, наближатися до якого суворо заборонялося. Назву того виміру вимовляли пошепки... Аранбадон. У перекладі з давньоельфійської — «Осяяний Долею». За легендами, у тому вимірі була запечатана страшна зброя Темних Богів, за допомогою якої можна було підкорити будь-який світ. Або навіть усі.

І, як і очікувалося, одного разу народився могутній чаклун, який міг керувати техно-магією із заплющеними очима. Його сила вважалася майже непереборною. Він окупував один із вимірів, перетворивши його на власну велетенську магічну лабораторію. Але того йому було замало. Проте спільні сили людей, ельфів та дворфів ще були в змозі дати йому відсіч. Той чаклун сам собі дав ім'я Володар Темряви й вирішив зламати прадавню печатку, накладену на вимір Аранбадон, щоб дістатися зброї Темних Богів і стати одноосібним правителем усіх світів.

І він досяг своєї мети. Він зміг розвіяти магічну печатку, настільки давню і могутню, що ніхто вже не пам'ятав, хто її наклав. Але чи то легенди невірно передавали історію, чи та зброя саме такою і мала бути, проте замість прадавніх артефактів Міфічних Богів вимір виявився сповнений страхітливими істотами різних масштабів. Вони виглядали так, наче органіка поглинула механіко-електричні прилади, знаряддя та механіко-магічні розумні обладунки. І цих істот була незліченна кількість. Вони були надзвичайно стійкі до магічного впливу, та й самі непогано використовували магію і фізичну силу для нападу.

Володар Темряви першим зіткнувся з нестримною навалою цих тварюк. Але, незважаючи на всю свою міць, не зміг її зупинити... і так і згинув у тому вимірі. А почвари нескінченною лавиною кинулися поглинати світ за світом. Прозвали ту навалу Міжвимірною Коростою. Всі спроби битися та протистояти цій навалі не давали жодного результату. Це було схоже на кінець світу. І тоді правителі виміру Фантаріон вирішили від'єднати свій світ від загальної мережі й мандрувати безкрайніми просторами Міжвимір’я. Рішення було прийнято, і з важким серцем, без попередження інших вимірів, Фантаріон від'єднався...

Це було довгі тисячу років тому, але пів року тому у вимірі почали з'являтися поодинокі жахливі створіння. Допит одного з них виявив страшну новину: Легіон Міжвимірної Корости наближається. А це лише авангард, який слугує маяком для основних сил. Три місяці тому від Корости з'явився зловісний посланець, який запропонував зупинити рух Фантаріона та злитися з Коростою, ставши її частиною — тоді вони не загинуть і не будуть усі з’їдені. На відповідь дали три місяці. Саме сьогодні посланець повинен був з'явитися за рішенням.

Саме в той час Фантаріон перетинав межі дуже дивної міжвимірної аномалії. Лара разом із багатьма вченими техно-магами дослідила ту аномалію і дійшла висновку, що вона тимчасова і веде на дивовижну зелену планету з багатими водними ресурсами, повністю придатну для життя. Єдиний вихід — крізь велетенський портал перемістити всіх жителів виміру на ту планету. Будівництво порталу розпочали негайно, але за дивним збігом обставин завершення робіт припало якраз на той самий день, коли мав з'явитися посланець Корости...

Лара пригадала все. Вмить її обличчя стало суворим. Вона — Верховна Володарка техно-магічних потоків, і вона зібрала навколо себе найвидатніших воїнів свого виміру для того, щоб зупинити навалу авангарду Корости, поки жителі Фантаріона переміщуватимуться у новий світ. Вона поглянула перед собою. Всі, кого вона закликала, були перед нею.

Непереможний вождь дворфів Півничних Вершин

Непереможний лицар серезем'я з коханою

Герой людей зі своєю обранкою

Герой ельфів зі своєю коханою

Невразливий шукач півдня зі своєю єдиною обраною долею

Та зовсім юний але вже непереможний лицак, якого називали Вагняний Вир

Лара окинула поглядом усіх присутніх і зрозуміла одну маленьку проблему — на зборах було забагато закоханих пар. Жінки могли відволікати цих славетних воїнів думками про себе! Вона тільки-но збиралася озвучити цю проблему вголос, як обраниця непереможного лицаря, наче почувши її думки, тривожним ніжним голосом нестримано промовила:

— Я нікуди не піду від мого коханого! Ні я, ні інші дівчата не полишать своїх обранців у такий скрутний час! І, вибачте за грубість, Пані, ви не знайдете жодної достатньо аргументованої причини змусити нас це зробити!

Лара заклякла від несподіванки. Але вождь гномів на цей вислів гучно засміявся та відповів:

— Ну, от наша Пані від несподіванки й не може зараз назвати вагому причину, а от я — можу! Своїх коханих зараз покинуть ті, хто при надії! Ну, звісно, якщо вам байдужа доля майбутнього малюка, то можете залишатися. Але щось мені підказує, що справжня матір насамперед обере безпеку дитини, а вже потім — кохання!

Обличчя всіх жінок від почутого витягнулися. Як не дивно, всі, хто прийшов із коханими, вже були вагітні. Ба більше... їхні обранці про це ще не знали.

Після зворушливих прощань жінки, плачучи, полишили залу. Лара з полегшенням видихнула і звернулася до вождя:

— Дякую тобі... Ти, як завжди, рятуєш мене своєю мудрістю.

Вождь засміявся і відповів: — Ну звісно, моя Господине! Ти ж мені як донька рідна! З отаких малесеньких тебе знаю!

Неочікувано з дивним питанням обізвався Вогняний Вир: — А скажіть, наша Пані в дитинстві була дуже милою дитиною? Так?

Вождь знову зареготав: — О, так! Наймилішою!

Лара кинула на Вогняного суворий погляд, від якого той зашарівся, і знову звернулася до вождя: — Скажи, чи захисник Фантаріона прокинувся від сторічного сну? Він приєднається до нас?

Дворф впевнено кивнув: — Ну звісно! Він не міг відмовити собі у такій веселій гулянці! Подивися у вікно!

Лара зробила так, як порадив дворф. Далеко на засніженій верхівці гори, що височіла над містом, велично сидів прадавній дракон Фанлантир. Тисячу років тому він сам проголосив себе захисником виміру Фантаріон. Він сидів нерухомо, наче друга скеля, і здавалося, дивився просто на Лару.

Лара впевнено кивнула і відповіла: — Добре! Тоді евакуацію можна починати, а ми чекаємо на появу тієї мерзоти!

Не встигла вона промовити ці слова, як простір у кімнаті здригнувся і наповнився огидним смородом. На місці порожнечі з’явився червоточинний портал, з якого постала жахлива постать посланця.

Ця істота не рухала ротом, але механічний неживий голос лунав звідкись із глибини:

— Ми прийшли за відповіддю! І вона нам потрібна негайно!

Лара скривилася, розглядаючи це мерзенне створіння, і рішуче відповіла:

— Наша відповідь така: котіться ви всі під три чорти, огидні потвори! Ми не віддамо ані клаптика нашої землі! Ані жодного життя! Тож можете забиратися геть!

Від створіння почулася беземоційна жахлива відповідь:

— Тоді сили нашого авангарду починають вторгнення негайно! Смерть жителів цього виміру — на твоїй совісті!

Сказавши це, почвара зникла. Лара переглянулася з усіма і швидко промовила:

— Нам не можна гаяти ані секунди! Ми повинні стримати цю навалу, поки всі не евакуюються, а потім я нас усіх перенесу до порталу.

Вождь засміявся і відповів:

— Авжеж, Господине! А тепер ходімо вже та добре повеселимося! Мій тисячолітній Молот Поколінь давно вже бажає розгулятися!

Ледь вони вийшли за межі міста, як з боку горизонту почала стрімко наближатися жахлива чорна хмара, сповнена страхітливих силуетів. Ще й зимова завірюха розгулялася не на жарт, але це мало кого турбувало в цю хвилину. Кожен із радісним поспіхом прийняв бойову стійку, чекаючи на команду Лари. Навіть дракон Фанлантир завис у небі, теж очікуючи сигналу.

Як тільки всі розташувалися на позиціях, Лара дала команду, і вони з героїчним кличем кинулися в бій із жахливою Коростою. Вождь дворфів радісно волав:

— За нами непереможний Дракон-Захисник! Ха-ха-ха! Це буде легка прогулянка, а не битва!

І вони відчайдушно кинулися на Коросту!

Авангард Корости кинувся на героїв у відповідь

...Битва тривала вже п’яту годину... Сили авангарду Корости незбагненним чином змогли завдати важких поранень Дракону-Захиснику, і тепер він, ледь живий, безпорадно лежав біля міської брами...

 Сміливі герої також були дуже стомлені і важко поранені...

Лара, ледь тримаючись на ногах, подивилася на всіх і зрозуміла гірку правду: це їхня остання битва. Евакуація давно вже завершилася. Портал залишили відчиненим лише для них. Єдиний вихід, який бачила Лара у цій жахливій безвиході, — це використати найстрашнішу силу світлої магії: «Вибух Душі Мага». При цьому заклинанні душа того, хто чаклує, назавжди зникала, але вибух був настільки потужний, що міг зруйнувати майже третину виміру. Це був єдиний шанс врятувати решту...

Вона скрикнула тремтячим голосом:

— Воїни мої... Брати мої!.. Я... я зараз звільню магію Вибуху Душі! Я переміщу вас усіх до порталу... А потім... прощавайте, рідні... Це була честь для мене — захищати наш світ...

Сльози мимоволі покотилися з її очей. Неочікувано для всіх до ніг Лари з гірким плачем кинувся юний Нестримний Вир і закричав:

— Ні!!! Не робіть цього, Пані!!! Дозвольте мені залишитися з вами!!! Я кохаю вас усім своїм серцем і душею! Благаю... дозвольте!..

Серце Лари здригнулося. Ридаючи, вона відвернула голову і, поклавши руку Виру на голову, тихо та ніжно — так, щоб чув лише він, — промовила:

— Дозволяю... мій любий хлопчику...

Вождь посміхнувся і сказав:

— Ну, гадаю, я скажу зараз за всіх! Ми залишаємося з тобою! В інший, кращий світ ми полетимо разом, як і билися — разом. А особисто я залишаюся ще й тому, що хочу побачити це на власні очі! З самого дитинства ти, Ларо, була такою впевненою, зібраною, врівноваженою. Жодного разу не виявила нестриманості... От я і хочу побачити, як ти все ж таки вибухнеш! Ахахаха!!

Від цього жахливого і неминучого жарту чомусь стало смішно всім. Сміх був нестримним і чистим... бо він був останнім.

Лара, відчуваючи легкість після цього смертельного жарту, заплющила очі й почала ментально налаштовувати процес. Молодий Вир ще сильніше притиснувся до її ніг, а вона гладила його волосся. Лара посміхнулася сама собі: якби не ця проклята Короста, то, можливо, вона б піддалася чарам цього юного красеня... і, можливо, у них би навіть була сім'я...

Ну ось і все! Вона відчула потрібний потік... Ще кілька секунд — і станеться вибух... Вони, мабуть, і не відчують нічого. Несподівано вождь іронічно засміявся і сказав:

— От точно кажуть: біди мало не буває! Ну ти подивися, тут ще якісь огидні недобитки з’явилися! Господине! Підривай уже всю цю кончену погань одним махом!

Лара кивнула і... ментально розірвала струни душі. І — нічого. Вона ще, і ще, і ще раз намагалася розірвати ту струну... та жодного вибуху. У відчаї вона розплющила очі й побачила нових істот, яких, здавалося, принесло з самих глибин Всесвіту.

Остання потвора у темному обладунку впритул наблизилася до Лари й громоподібно промовила:

— Ніякого Вибуху Душі не буде! Я не дозволяю цього! Лара відчула безмежну могутність цієї істоти... Це був справжній кінець. Вона безпорадно впала на одне коліно, ридаючи в очікуванні чогось жахливого. Але замість цього істота промовила досить м’яким голосом:

— Якийсь у вас тут безлад, шановна пані Ларо. Але ви всі добре трималися. Тепер відпочиньте! А ми тут утрьох приберемося. До речі, мене звати Адріан. Ну все, все! Не плачте і відпочивайте!

Те, що відбувалося далі, важко було пояснити... Ті три дивні створіння блискавично махали мечами, зносячи цілими хвилями жахливий авангард Корости. З боку здавалося, що це не богоподібні істоти, а якісь прибиральники, що вимітають сміття з хати. Вони робили це вільно та невимушено, перекидаючись жартами, наче друзі під час прибирання. Ларі від цього стало і смішно, і болісно, і радісно. Сльози знову полилися самі собою, і в цей момент її міцно обійняв молодий Нестримний Вир...

...Лара розплющила очі від того дивного страшного сну! «Господи! Ця кав’ярня "Аромавсесвіт" точно щось підмішує у свою каву... Таке ж насниться...» Вона опустила очі на стіл і заклякла. Серед її книг, які вона переглядала перед тим як задрімати, біля чашки з кавою лежало дивне фото, наче зі старого «Полароїда»... на ньому були ті самі обличчя, які вона щойно бачила уві сні.